Для закарпатців пані Шарлотту окремо відрекомендовувати не треба. Усі, хто хоч раз бував на фестивалі різників чи леквару у Гечі, чи на «Золотому гуляші» в Мужієві, та що там, на будь-якій події з «угорським колоритом», що проходить на Закарпатті, знайомий із її творчістю. Мається на увазі те, що ця жінка 20 років докладає зусиль, аби витворити той закарпатський туристичний продукт з угорським колоритом, за яким до нас їдуть звідусіль – і з того боку Карпат (українці, яким цікаво познайомитися із закарпатськими угорцями, без навішувань якихось сепаратистських клейм), і з того боку Тиси (угорці, що ностальгують за закарпатським угорським колоритом). То ж в ексклюзивній розмові із Uzhgorod.in пані Шарлота розповіла, за що українці після бограчу дякують закарпатським угорцям та угорці купують в Берегові гречку.
Шукають хату з каміном, особливо на Різдво
– До нас нині возять туристів львівські, київські, рівненські, тернопільські туроператорів, гостей багато, й постіно багато. В українців є інтерес до культури угорської меншини Закарпаття, вони люблять поринати в нашу екзотику, – розповідає пані Шарлота.
Вона зустрічає нас на своєму обійсті в селі Боржава на Берегівщині, хату переробили спеціально для того, аби зустрічати тут групи туристів. В їдальні зробили камін, пані Шарлота каже, що туристи грубки дуже люблять. На новорічні свята та Різдво майже усі, хто шукає хатинку, просять, аби була з каміном.
– Це створює справжню сімейну атмосферу, живий вогонь зближує людей, – каже господарка.
На цьому обійсті звели також бесідку – після спільної вечері тут туристів розважають під запальний чардаш.
– Жінки печуть фанки, частуємо домашнім вином та вчимо танцювати чардаш, – деталізує Шарлотта Чізмар.
Перше зі списку MUST на Берегівщині – це угорська кухня
Берегівська Боржава село невелике – 1300 жителів, тут понад 10 сімей займаються зеленим туризмом. Усі закінчували так звані «курси господинь» в Угорщині – де вчили, як приймати та розважати гостей за правилами «зеленого» туризму. Мають навіть дипломи.
– Як привозять велику групу, розселяємо їх в родини, є спільна програма (наприклад, відвідування культурних пам’яток, замків, термальних басейнів, винних погребів), а вечором – живе спілкування із господарями за смачною вечерею.
Власне, угорська кухня – це чи не перше, за чим їдуть на Берегівщину туристи.
– Бограч-гуляш уже став не лише національною угорською стравою, він знаменитий на всю Україну. Ті, хто якось спробував бограч, будучи тут, на Берегівщині, передають іншим, що це сама страва, яку просто необхідно скуштувати, – каже пані Шарлота. – Готує бо грач кожна господиня по-своєму, це як правило знаменитого українського борщу, який у кожної хазяйки свій. Але є дві складові успішного бограчу. Перше – це багато м’яса. Друге – багато паприки. У нас він йде як перша та друга страва одночасно, настільки він універсальний й ситний. Після бограчу даємо ще фанки з лекваром.
Окрім бограчу, туристів частують торгонею (це круте тісто, потерте через терку, трохи підсмажене, тоді зварене із червоним перцем, із петрушкою). А ще люди в захваті від смачних та ситних угорських сніданків.
– На сніданок у нас лангош. Коли приносимо підсмажене тісто на тарілці, полите сметанним соусом із часником, чоловіки аж мурчать від задоволення. До лангошу подаємо нарізку місцевого виробництва (ковбаси та сири). Як не з’їдять – даємо людям на дорогу, – каже пані Шарлота.
– Лангош це типовий сніданок в угорців, наша мама нам його робила, і я своїм домашнім роблю. Тісто готую звечора, кладу в холодильник, а вранці розкачала – й на пательню. Сніданок готовий за 10 хв, – ділиться секретами пані Чізмар.
Ще одна коронна угорська страва на сніданок – це лечо.
– Ми зазвичай закриваємо його в банки, а тоді відкрив, протушив з яйцями та сметаною – і готово, – каже жінка.
Гостять в Боржаві туристів домашньою паленкою (зазвичай, зі слив та абрикосів) та домашнім вином.
Цікаво, що в активі боржавських господинь не тільки традиційні угорські страви – для українців, а й традиційні українські (борщ, вареники), навіть російські пельмені – для угорців, які приїжджають на Берегівщину.
– У нашому меню є обов’язково й борщ, вареники чи пельмені, гречка, солянка. Оці речі цікавлять угорців – вони навіть гречку в магазині місцевому купують, аби собі вдома потім варити. Справа в тому, що в Угорщині гречку теж продають, але вона дуже дорога.
Жінки записують рецепти страв, чоловіки – домашнього вина
– Поїли – то треба й поговорити, щире спілкування із гостями – це ще одна наша родзинка. На Берегівщині, як і взагалі, на Закарпатті, люблять гостей. Як зайде людина в двір чи в хату – її не випустять, аби не посилувати чимось, – розповідає пані Шарлота. – У нас прийнято групи з автобусів зустрічати із домашньою паленкою та пиріжками, ще до того, як людей розселяємо по господах.
За столом говорять про різне, розповідає пані Чізмар.
– Розпитують про традиції, про наше життя біля кордону, – каже вона. – Кожна вечеря закінчується тим, що жінки записують рецепти. Часом навіть майстер-класи проводимо – якось готували голубці із жінками, т кожна хотіла їсти ті тільки, що вона самотужки зробила. А ще – просять насіння квітів та нарізають живці з кущів, що ростуть у нас на подвір’ях. Чоловіків цікавлять серкерти доброго домашнього вина, вирощування фруктових садів. Про саджанці питають.
– Якось, пригадує жінка, у неділю сиджу вдома і дзвінок. Знайомий із Угорщини, що недавно гостював у нас ,дзвонить і питає рецепт тих пельменей, які вони у нас їли. Диктувала телефоном.
До угорців варто їхати, аби навчитися берегти свою культуру
Туристи також у захваті від фольклорної вечірки в закарпатських угорців.
– Українців вражає, що у нас в кожному селі є по два-три колективи, переважно із молоді, що співають народних пісень та грають на народних інструментах. До нас в Боржаву запрошуємо гурт із трьох скрипок, контрабасу та акордеону. Ви б бачили, як туристи танцюють чардаш! Вражає туристів також традиція бетлегемів на Різдво. – каже пані Шарлота. – Люди діляться враженнями, що у них в Україні, по селах, давно такого нема, хіба що в Києві. Кажуть, що до угорців варто їхати, аби вчитися берегти свою культуру.
– Якось, – пригадує пані Чізмар, – приймала групу українських студентів, які вивчали культуру угорської меншини на Закарпатті. Вони потрапили до нас якраз тоді, коли у Пийтерфолво проводять фестиваль народних танців. Фестиваль триває 10 днів (між 10-20 липням),він із 1993-го року діє. На цей період в Пийтерфолво з’їжджаються діти з усіх шкіл та клубів Закарпаття, де компактно мешкають угорців, та й колективи Угорщини, і щодня вчать народні танці. Вечором в клубі грає жива музика – усі мають змогу закріпити навички. Так передають культуру, традицію народного танцю, аби вона не перервалася. Ті українські студенти, яких я привезла на цей фестиваль, були настільки захоплені , що ми потім програли для них ще традиційне угорське весілля. Зробили молоду та молодого, батьків вибрали, показали усю церемонію – від початку до кінця, з традиційними піснями. Навіть весільну страву «чіго» готували.
Віник для голландця – справжній ексклюзив!
Зі свого боку, каже пані Чізмар, угорці приємно вражені, що чимало туристів приїжджають підготовленими:
– Дорогою в автобусі з гідом вивчають угорський словничок туриста – уміють привітатися угорською, побажати здоров’я за тостом, похвалити господиню за смачні страви, подякувати, – каже вона. – Нам це дуже приємно. Для таких людей хочеться ще більше викладатися.
А це й не важко, адже для туриста атракцією може стати що завгодно – навіть мітла.
– Якось приїхав голландець і побачив віник у мене в кутку. Він одразу дістав камеру, почав фоткати, ахати-охати. На наш подив відповів: «Та ви що! Це ж ексклюзив, у нас в Голандії давно уже пластмасове усе!». Його подиву не було меж, коли він дізнався, що у нас є села, де виробництво віників – традиційне з діда-прадіда, де сіють сорго, зрізають його, мітли роблять. Для нього це була знахідка, – розповідає показовий випадок пані Шарлота.
– Ось тому я завжди кажу, що не треба виїжджати із Закарпаття, бо це – найлегше, – акцентує вона. – Варто залишатися тут й пробувати розвиватися самому, просувати свій край – адже кожен із нас має своє обличчя, свої родзинки. Якщо виїдемо – станемо як усі, безликими. Й нецікавими усьому світові. Воно того не варте, – каже Шарлота Чізмар.
Залишити відгук
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.