Закарпаття, яке ми можемо втратити: секрети грибового царства (ФОТО)

Осінь, як і весна, — цікава пора року. За короткий період  з вересня до листопада зелені дерева мають перефарбуватися   в жовто-червоні барви і до зими повністю  скинути листя.    Трав’янисті рослини  теж  змінюються: у більшості з них   замість     квіток з’явилися   плоди з насінням, а деякі, зокрема шафран банатський та пізньоцвіт осінній,  ще тільки розквітають.  Їхнє цвітіння в природі ми можемо побачити  восени, а плоди —  влітку наступного року.  В лісі стихають пташині голоси, лише сойки  іноді можуть  погаласувати між собою. Вони активно запасаються на зиму жолудями та іншими смаколиками. Підшукують теплі місця для зимівлі   змії та саламандри.  А ще восени багато грибів, які закарпатці називають “лісовий хліб”. Вони ростуть скрізь: на газонах, на клумбах, на подвір’ях   як в селах, так і в містах.

Шампіньйон польовий 

Багато людей в цей час відправляються до лісу, щоб спробувати щастя в «грибному полюванні». На жаль,  через людську необізнаність до кошика часто  потрапляють і  червонокнижні гриби, а деколи їх навіть знищують.  Неодноразово ми виявляємо розтоптані рідкісні гриби, в тому числі й   мухомора Цезаря. Можливо, це хтось зі злості так робить, якщо  гриб уже старий і непридатний для  їжі, а може й просто так, заради розваги.  Цей вид знаходиться під охороною держави,  рідко зустрічається в природі України.   Смакові якості царського гриба були відомі ще древнім римлянам. Страви з нього готували  для імператорського столу, смакують ним і закарпатці, тому його  можна побачити в місцях продажі грибів, хоч це й заборонено законом.

Мухомор Цезаря – рідкісний гриб 

Красивим представником грибного царства є герицій коралеподібний. Він має незвичне для грибів  розгалужене плодове тіло неправильної форми, яке  нагадує морські корали, тому й називається так. Гілочки вкриті численними, загостреними, звисаючими донизу шипами. У наших лісах він зустрічається досить часто.  Росте   на повалених деревах  бука, дуба, берези, липи, осики, рідше — на в’язі та вільсі.  Герицій коралеподібний теж занесений до Червоної книги, хоч він і вважається їстівним, його  краще  залишити в природі.

Герицій коралоподібний 

Серед осіннього розмаїття грибів виділяється екзотична  строфарія синьо-зелена. Маловідомий вид для більшості, однак приваблює своїм  забарвленням. Всі частини гриба пофарбовані в різні відтінки синього і зеленого кольорів. Шапочка невеликих розмірів, не більше 8 см в діаметрі. В молодому віці вона нагадує дзвоник, а в зрілому — плоско розпростерта, зверху на синьому фоні є залишки покривала у вигляді білих пластівців.

Строфарія синьо-зелена 

Строфарію можна використовувати в їжу, але вона не дуже смачна.   Дивитися на неї  набагато приємніше, а для їжі можна зібрати й опеньки, яких в наших лісах достатньо.

Справжні осінні опеньки 

Вони трапляються в усі пори року, навіть зимою, та найбільше їх в осінній сезон. Ростуть поодиноко або купками біля старих дерев та пеньків. Білі, драглисті грибочки, які так гарно контрастують на зеленому килимку з моху — це білі слизові опеньки, або удемансиелла слизова. Вони теж їстівні, але харчова цінність в них дуже низька,  збирати їх не варто.

Удемансиелла слизова 

Поруч зі справжніми опеньками можуть траплятися й  помилкові, тому слід бути дуже уважним при їх зборі. Основна ознака їстівних опеньків — наявність плівчастого кільця зверху на ніжці, у отруйних тільки залишки, або взагалі відсутнє. «Добрі» опеньки, на відміну від помилкових,  мають також приємний грибний аромат. Колір шапки   варіює  від жовтого,  світло-коричневого, бежевого до темнішого коричневого. Це залежить від умов, у яких вони зростають. Пластинки білі або бежевого відтінку.  У осінніх опеньків ніжки знизу розширені, покриті лусочками, у помилкових — циліндричні й гладкі.

Опеньки цегляно-червоні 

У цегляно-червоного в центрі шапочка червонувато-оранжевого кольору, а по краю жовтувата. Внутрішні пластинки часті, ближче до ніжки білуваті, а по краях — сірі або темно-оливкові. Сірчано-жовті  мають сірчано-жовту, темнішу в центрі, тонком’ясисту шапочку. Пластинки вузькі, густі сірчано-жовті, ближче до країв  зеленувато-оливкові. Ці опеньки, так само, як і королівські, ростуть купками, тому їх дуже часто плутають.

Небезпечні опеньки сірчано-жовті 

Крім несправжніх опеньків, в лісі ще багато отруйних грибів, тому якщо виникають якісь сумніви, то збирати їх не варто і  знищувати теж непотрібно. Краще від них   отримувати естетичне задоволення. Гриби, як квіти, вражають своїми  формами, кольорами та різноманіттям.