Першими квітами, які нагадують нам про красу весняного світу є шафрани та підсніжники, а першими деревами – магнолії. Їх природною батьківщиною є Північна Америка та Південно-Східна Азія. В кінці ХІХ століття екзотичні дерева з’явилися й на Закарпатті.
Завдяки своїй холодостійкості та ранньому цвітінню дуже популярною стала магнолія кобус. Вона вже відкрила магнолієвий сезон в Ужгороді. Із оливково-зелених пухнастих бруньок поодиноко розпускаються білі з легким приємним ароматом квіти. Спочатку розкриваються найсміливіші та, не встигнеш і оком мигнути, як десятиметрове дерево, яке ще зовсім недавно перебувало у стані спокою, перетворюється на величезний білосніжний букет. В Японії, на своїй рідній батьківщині, масове цвітіння магнолії кобус означало для землевласників, що прийшов час весняних робіт, а нам вона нагадує про те, що тепло вже близько.
У 1900 році селекціонер Макс Лебнер у ботанічному саду Дрездена схрестив магнолію кобус із магнолією зірчастою. В результаті з’явився гібрид, який вперше заквітував у 1917 році. Вже понад сто років, названа на честь ученого, магнолія присутня в садово-парковій культурі. Сильно розгалужений листопадний кущ, який наприкінці березня рясно всипаний білими або ніжно-рожевими, схожими на зірочки, квітками виглядає дуже ефектно.
Найчастіше у дворах ужгородців можна побачити магнолію Суланжа. Це теж гібрид, який отримав Етьєн Суланжа-Боде у 1820 році шляхом запилення магнолії оголеної пилком магнолії лілієквіткової. Цікаво, що сам селекціонер був офіцером наполеонівської війни. Після поразки під Ватерлоо у 1815 році він залишив службу і став митцем у садівництві, подарувавши нам магнолію, яка має понад 50 різних форм. Весною складається враження, ніби дерево хтось спеціально прикрасив великими келихоподібними квітами. Колір може варіювати від світло-рожевого до пурпурового. Найстаріша магнолія Суланжа в Ужгороді зростає в парку Лаудона. Їй уже більше ста років.
Магнолії радують нас протягом усього року. Як тільки весняні кобус та Суланжа відцвіли й формують плоди з насінням, розпускаються літні види. Серед них і гостя з Північної Америки – магнолія великоквіткова. В XVII столітті монах-францисканець, ботанік Шарль Плюм’є привіз до Парижу шість саджанців, які знаходилися у великих бочках зі землею. Три дерева він подарував Королівському Саду лікарських рослин, а три продав. Француженки були в захваті від квіток магнолії, які коштували великих грошей, більше ніж діамантове намисто. Садоводи крали саджанці один від одного. Все це призвело до того, що в Америку був відправлений корабель спеціально за саджанцями магнолії великоквіткової.
Ця красуня справедливо вважається королевою серед магнолій. Зимою, коли звичні для нас види, скинули листя, вона залишається зеленою, нагадуючи нам про літо. Своє вбрання оновлює навесні. У середині травня магнолія зацвітає. Великі, до 20 см в діаметрі, квіти білого кольору, обрамлені зеленим блискучим листям, розташовані на верхівках гілочок і утворюють красиву композицію. Вони «живуть» недовго, але розпускаються по-черзі, тому період цвітіння триває понад місяць. Восени на їх місці спочатку утворюються яскраві, схожі на шишки, плоди, які ботаніки називають шишкоподібними багатолистянками. Вони дозрівають, тріскають і звідти виглядають яскраво-червоні насінини.
До літніх магнолій належать також оберненояйцевидна та трипелюсткова. В Ужгороді їх можна побачити в ботанічному саду. Магнолія оберненояйцевидна походить зі Східної Азії. Її плоди спочатку зелені, а потім стають малиново-червоними. Через те, що вони схожі на огірки, магнолії ще називають «огірковими деревами».
Дивовижної краси квіти магнолієвих дерев завжди надихали на створення поезії, картин та переказів. Одна з легенд розповідає про японську дівчину Кейко, що робила штучні квіти. Одного разу до неї прилетів папуга, який підказав дівчині додавати до них краплю своєї крові. Він також попередив її про те, що останню краплину віддавати не можна. Та коханий Кейко був жадібною людиною і змушував дівчину постійно працювати. Про неї довідався великий шанувальник рослин зі Франції, якого звали Магнол. Виготовляючи для нього квіти, Кейко використала всю свою кров і померла. Залишилися тільки дерева та кущі з чарівними квітами, в яких Магнол увіковічнив своє ім’я, назвавши їх магноліями.
На жаль, згідно даних науковців, багато видів реліктових магнолій знаходяться під загрозою зникнення через зміну клімату в своєму природному середовищі. Тож бережімо дерева, які вже стали нашими закарпатськими і пам’ятаймо, що їх квіти живі, адже вони містять крапельки дівочої крові.
Залишити відгук
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.