Подружжя Іванюків із села Коритняни Ужгородського району не вирізняється нічим особливим, окрім одного: чоловіка в цій сім’ї звати Валентин, дружину – Валентина. Вони обоє народилися 30 січня 1973 року і в обох батька звати Олексій. Співпадіння – скажете? Доля – впевнені вони.
«Ще й обличчя не побачила, а вже відчула – це мій чоловік»
Можливо, ці двоє ніколи б і не зустрілися, якби життя не закинуло їх до Ужгорода. Валентин – зі Львівщини, але народився у Казахстані, де в той час працювали його батьки. Коли хлопчикові було два роки, вони переїхали до Коритнян. Там Валентин виріс і одного дня зустрів в ужгородському кафе офіціантку, котра йому одразу ж дуже сподобалася. Запитав, як її звати. Вона відповіла: «Валентина». Він, жартома: «А ви часом не Олексіївна?» – «Олексіївна», – відповіла дівчина. «Ще скажіть мені, що ви 30 січня народилися?» – «А ви звідки знаєте?» – здивувалася. «Просто я теж Олексійович і теж 30 січня народився», – сказав Валентин і додав, що це, певно, доля їх звела.
Валентина ж на роботу до цього кафе на нинішній вулиці Швабській потрапила геть випадково. Родом зі Львівщини, вона поїхала до Дніпродзержинська на навчання, а отримавши диплом геодезиста, вирішила втілити давню мрію – оселитися в Ужгороді, в якому часто бувала, бо тут жила її тітка. «Знайти роботу було непросто, особливо за моєю спеціальністю, – згадує нині Валентина. – Довелося навіть позичити грошей і заплатити одній родині, аби мене прописала до себе.
Чотири місяці я пропрацювала на Механічному заводі, але часи були важкі, Україна щойно відокремилася від СРСР, тож підприємство почало занепадати. За місяць роботи я отримувала всього чотири долари – це було до смішного мало. Тому, коли знайомі запропонували спробувати роботу офіціантки за 17 доларів на місяць, вирішила погодитися.
Вважаю, це стало для мене доленосним рішенням, бо саме в цьому кафе зустріла Валентина. Пам’ятаю, навіть обличчя його не бачила, лише спину, а в голові одразу промайнуло: це мій майбутній чоловік. Так і сталося!»
Одружилися після 3-х місяців знайомства
Після першого знайомства минуло лише кілька днів, коли Валентин завітав у кафе, де працювала Валентина, знову. Відтоді почали зустрічатися, а вже через три місяці вирішили одружитися. Весілля гуляли пишно, запросили аж 250 гостей. Відтак оселилися з батьками нареченого у Коритнянах. Разом пара вже 18 років. Виховують доньку Яну, яка навчається на медичному факультеті УжНУ, та 15-річного сина Владислава. Діти кажуть, що їхні батьки за темпераментом дуже різні: мама – стримана і спокійна, тато – емоційний і запальний. Однак у них багато спільного, зокрема, життєві погляди, смаки й уподобання збігаються повністю.
«Розповідати історію їхнього знайомства найбільш полюбляє батько, – каже студентка Яна. – Ми її чуємо щонайменше раз на місяць. Тато у нас романтичний. Він також часто згадує, як приніс мамі у кафе десь півсотні червоних троянд, загорнутих у джинсову куртку. Розповідає, що купив у жіночки на вулиці цілих три відра квітів, усі свої заощадження витратив! Ми з братом ці історії вже напам’ять знаємо, але завжди слухаємо із задоволенням, бо у нас – найкращі у світі батьки».
Власне, подібність в іменах і датах народження не завжди позитивно впливає на життя Валентина і Валентини Іванюків. Жінку податкова взагалі викреслила зі своєї бази даних, вважаючи, що хтось помилково двічі вніс до списків двох людей з однаковими прізвищами, іменами, по-батькові та ще й з однаковою датою народження і адресою.
«Замок» поцікавився, чи є у цієї пари якісь особливі традиції святкування Дня всіх закоханих, чи пак Дня святого Валентина. Виявилося, Валентин і далі щороку дарує квіти, хоч уже і не в такій кількості, як колись. Що ж до особливих традицій, то вони прижилися більше у відзначенні спільного дня народження.
А повелося так, що рідні і друзі 30 січня дарують їм один подарунок на двох. «Зазвичай така особливість мені подобалася, бо подарунки завжди були якісь «жіночі»: посуд, кухонна техніка тощо, – розповідає Валентина. – Але якось чоловік збунтувався і попросив подарунок «чоловічий». Тож коли нам презентували величезний набір усіляких ключів та насадок для дрилі, захопленню Валентина просто не було меж».
Залишити відгук
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.