Ужгородка майже чверть століття готує різдвяну вечерю військовим

Майже 25 років пенсіонерка з Ужгорода Катерина Омельчак готує різдвяну вечерю для службовців військової частини №4742

Про це повідомляє "Громадське радіо".

Тепер для тих бійців, яких в Україні знають, як легендарну 128 гірсько-піхотну бригаду, що пройшла Іловайський та Дебальцевський котли, обороняла Луганський аеропорт.

Готує для військових Катерина Омельчак з часу переїзду на Закарпаття. Каже, що вірить у різдвяні дива. А особливо зараз, коли вони так потрібні українцям. Пані Катерина стверджує, що військові в нинішніх умовах потребують особливої уваги. Тому із задоволенням продовжує свою давню традицію:

«То уже 24 роки, коли я спілкуюся з нашою воєнною частиною. Значить, Великдень і Різдво я святкую з ними. Доповнюю святковий стіл. На Різдво це традиційна наша така вечеря. Це начинаємо ми з куті. А потім і гриби, і голубці, і узвар… багато… я ж кажу: і капуста, і салати різні. Так що ми доповнюєм 12 страв».

Катерина Омельчак пам’ятає події 1939-45 років, називає Росію країною-окупантом і переконана, що від цілісності армії залежить спокій всієї нашої країни. Каже, що її турбота – то лише дрібниці, зате — від щирого серця. 

«Це — від щирої душі, бо мені хочеться, щоб ті люди відчули тепло. Що є люди, що разом з армією. Бо знаємо, як не будем разом з армією, — ми пропадемо. Ми повинні думати, як їм допомогти морально і матеріально. Для мене є найвища приємність побути з ними і піднести вечерю ту…», — говорить пенсіонерка з Ужгорода.

Пані Катерині — 88 років. Просить називати її саме так, а не по-батькові. Щоправда, закарпатські військовослужбовці називають її своїм янголом-охоронцем. Адже з початком подій на Сході жінка почала активніше допомагати: щомісяця справно віддає більше третини своєї пенсії місцевим волонтерам, аби ті передавали військовим. Говорить Раяна Філоненко, волонтерка «Руху підтримки закарпатських військових»:

«Пани Катерину я знаю уже больше года, и за этот год каждый месяц она приносит часть своей пенсии, — это порядка500 гривень, – в наш волонтерский центр. Господи, как мы ее отговариваем, как просим уменьшить сумму, потому что расходы растут, — и коммунальные, и питание, и все остальное, — но бабушка — камень. Силой отдает нам эти денюжки. Вот… потому что считает, что все-таки солдатам и армии они нужны больше, чем ей. Ей много сейчас не надо. Каши там, что-то такое… Поэтому она обходится. Ну, а мы… Что мы можем сделать? Мы только можем поблагодарить ее, что-то в ответ дать наши ей и пожелания и продукты, когда можем помочь чем-то».  

А ще пані Катерина пише листи бійцям на фронт. І практично в кожну посилку волонтери докладають послання від неї з побажаннями сили, збереження, як сама каже, лицарського духу і найшвидшого миру. І щиро вірить в перемогу української армії.

Вони ж на день Катерини, 7 грудня, зробили їй подарунок — підписали український прапор, який тепер для 88-річної ужгородки є найдорожчою річчю.

Найдорожчий подарунок — прапор, який їй на день Катерини підписали військові