Протягом останніх двох тижнів журналісти uzhgorod.in шукали яскраві фото та коментарі українців, що дивилися матчі Євро із-за кордону. Таких виявилося чимало. Тільки проблема у них спільна: у футбольному ражі про фотографування подбали не всі. Під завісу Єврочемпіонату найяскравіші спогади у нашому викладі.
Вікторія Божко, Ірландія, м. Дублін.
«Ми дивилися дебютний матч у пабі Kiely’s. Нас було шестеро, але чули нас у найближчих кварталах міста. Особливо жіночу половину. Мабуть, жінки усвідомили, що двогодинне вболівання вміщує сльози радості та смутку піврічного серіалу.
Ми одягли майки, витягли прапори та почали активно вболівати. Скажу відверто, наші вигуки явно бентежили ірландців. Останні були неготові до такого рівня підтримки українських діаспорян.
Нам хочеться вірити, що своєю підтримкою з далекої Ірландії ми хоч трішечки наблизили нашу команду до цієї перемоги.
Тетяна – мешканка м. Берлін (Німеччина)
«Ми до останнього вірили у нашу збірну. Навіть після поразки французам, все одно зібралися товариством в одному з барів Берліна. Ви знаєте, німці дуже добре нас сприймали. Багато з них досі про Україну, як кажуть: « Ні сном, ні духом». А тут, у барі до нас підходили, висловлювали слова підтримки, плескали по плечах. Тепер Україна – для німців – гуд! Шкода, що наша збірна не вийшла з групи, проте за наших хлопців було не соромно».
Віта – мешканка м. Кальмар (Швеція)
«При перших звуках українського гімну у мене почало дерти в горлі і накотилися сльози. З’явилося дике бажання перемоги. Нашої перемоги! Моя колишня колега з Києва написала, що у них на роботі тільки жінки поставили на перемогу української збірної. Чоловіча частина зі словами: «Баби нічого не розуміють у футболі», – зітхнувши, ставили на шведів. І ось два голи від Шевченка … Останній раз я ТАК кричала під час народження нашої дочки. Чоловік з подивом і посмішкою дивився на мене. Я обняла його міцно-міцно і прошепотіла на вухо: «Рідний, зрозумій, нам потрібна ця перемога. Дуже потрібна! У вас – все добре, а ми в повному «шоколаді». Чоловік закивав головою і сказав: «Я розумію».
Роман Сербайло – приватний підприємець м. Ужгород
« Ми через Інтернет несподівано для себе виграли квитки на Євро. Куди саме і на який матч не знали до останнього. Виявилося, що їдемо до Варшави на гру збірних Росії та Греції. Поїхали компанією. У поїздку взяли все необхідне: державний прапор, жовті футболки. Так і прийшли на стадіон. Відверто, оточуючі не дуже нас розуміли, ми у своєму одязі вибивалися із загальної колористики на стадіоні. Час провели здорово. Пропагували своє – українське, а вболівали порівну. Половина друзів за Росію, інша за Грецію. Ніхто не побився J.
Залишити відгук
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.