У всі часи критеріями свідомості суспільства були ставлення до немічних, жінок і людей похилого віку. Ясний перець – за цими критеріями ми перебуваємо десь між плінтусом і тим, що під ним знаходиться. Але є ще один, вельми яскравий, як на мене, показник: можливість переміщатися у межах міста. Давайте візьмемо до уваги цей, найочевидніший для провінційного і маленького Ужгорода аспект. Тема, що набила оскому рядовим ужгородцям, здається тим, хто має можливість пересуватися на особистому транспорті, не суттєвою. Але повірте людині, яка має вибір, громадський транспорт Ужгорода – демотиваційні процес, що занижує самооцінку до межі!
Залишу за дужками цієї розмови обговорену і невирішену проблему зручності і зношеності транспорту. Можна і потрібно говорити про те, на що ми самі можемо впливати, не апелюючи до бездіяльності і крадіжок влади, не киваючи на столичний бомонд і недосконалість вітчизняного законодавства.
Отже, найбільш затребувані маршрути, які «прошивають» на своєму шляху головну медичну і найбільшу освітню установи, є втіленням абсурдності буття і вимушеним заниженням рівня самооцінки користувачів, так би мовити, послуги. Публіку складають, в основному, пенсіонери, які соромляться чи пишаються статусом пільговиків, і студенти, які сором’язливо ховають очі, сидячи на зайнятих на кінцевій станції місцях. Водій, сповнений вельми очікуваною симпатією до останніх, докірливо пронизує поглядом на пенсіонерів. При цьому, намагаючись не помітити їх на зупинці або навіть нагадавши про те, що йому теж потрібно за щось жити. Найбільш совісні старички простягають заготовлену заздалегідь «двушку».
Особливе задоволення – проїзд літньої пори! Не берімо до уваги стан самого, так званого, громадського транспорту, звернемо увагу на водіїв. Хто мав задоволення спостерігати це, особливе братство на кінцевій біля університету, розуміє, про що мова … Не зіпсована надлишками виховання, публіка щедро приправляє спілкування лексикою, неприйнятною в пристойному товаристві. Крім того, не стурбована і зовнішнім виглядом: не першої свіжості майки, що відкривають всі достоїнства і недоліки фігур, гумові сланці, що підтверджують необізнаність їх власників не тільки в існуванні педикюру, але самих правил гігієни…
Що вам сказати про пасажирську публіку? Її настрій піддається різким коливанням в залежності від того, в якому вона статусі перебуває: намагається потрапити в транспорт чи вже знаходиться в ньому. Ті, хто всередині, смертельно ненавидять тих, хто претендує на життєвий простір в маршрутці. Останні, в свою чергу, потрапивши всередину, емоційно приєднуються до колишніх опонентів. Єдність і боротьба протилежностей на рівні громадського транспорту маленького, провінційного міста.
Дрібниці, скажете, ви? Можливо… Але саме вони добивають людей, які волею долі опинилися у цій метушні, вказуючи на справжній стан справ не тільки в економіці, але і головах. Змушують приймати абсурд буття і поведінки як щось закономірне, буденне і, найстрашніше, нормальне!
Залишити відгук
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.