Паркани, фасади будинків і навіть ліхтарі обійняв червоно-зелений килим – в Ужгороді зарум’янів дівочий виноград. Фахівці кажуть, культивувати нині цю рослину ефектно, практично й екологічно. А вертикальний сад з такого винограду – головний тренд сучасної архітектурної моди.
У зелені шати вбираються банки, магазини, офіси чи аптеки в усьому світі. Ні сонце, ні мороз, ні шкідники дівич-винограду не страшні. Учені довели, що рослина зігріває стіни в холодну пору, у спеку добре їх охолоджує, а в дощ «викачує» воду із землі неподалік фундаменту. Крім того, як губка, вбирає міські відпрацьовані гази і знижує рівень шуму. Такий романтичний затишок служить ще й доброю схованкою для архітектурних дефектів будівлі: виправляє надмірну довжину, маскує тріщини чи кривизну, рятує голі стіни від монотонності.
Гордість і «родзинка»
Двоповерховий будиночок у Мукачеві, де нині дошкільний навчальний заклад № 12, знають усі тутешні мешканці. Туристи залюбки фотографуються біля цього зелено-пурпурового дива – на стінах ДНЗ дівочий виноград якраз «зашарівся».
«Садочок наш збудований ще в ХІХ столітті. Коли точно заріс цим виноградом чи хто його тут почав культивувати, не знаємо, – розповідає Андрея Макеєва, завідувачка Мукачівського ДНЗ № 12. – Стін не руйнує, є нашою окрасою й гордістю, адже в місті такого ніде більше нема. Найбільше цікавить рослина наших діток – дуже її люблять, бавляться, розпитують про неї. Колеги навіть просили, якщо ремонтуватимуть нам фасад, аби винограду не чіпали. За рослиною доглядаємо, сухі листочки зрізаємо. Нині листя багряне, на зиму опаде, навесні знову зазеленіє. Таку родзинку варто зберігати, бо ж не лише прикрашає, а й очищує повітря, це такий собі природний куточок у місті. До того ж виноград на стінах – добрий орієнтир. Є люди, котрі не знають назви вулиці й де розміщується наш садочок. Проте, як пояснити, що то будиночок, обвитий виноградом, одразу розуміють, про котрий ідеться».
На Меморіальному будинку-музеї імені А. Коцки на вулиці Виничній в Ужгороді дівочий виноград дереться стінами вже понад 80 років. Саме тут після війни, з 1945 року, жив і творив народний художник України Андрій Коцка. «Скільки люди пам’ятають, відколи зведений будинок у 30-х роках, стільки тут дівочий виноград і росте, – розповідає старший науковий працівник музею Валентина Червеняк. – Таке вертикальне озеленення передусім чудово декорує меморіальний будинок, робить його родзинкою нашого міста. А головне – не руйнує штукатурки, бо тримається на присосках, не проникає в шпаринки. Проте дуже швидко обплітає стіни. Тому ми доглядаємо за рослиною – кілька разів у році обрізаємо. Плоди винограду полюбляють пташки, особливо взимку, бо мають що їсти. Корінці в ґрунті утримують вологу, через що навіть у найбільшу спеку рослина не всихає. Найкраща пора – осінь, коли з північного боку музею дівочий виноград ледь жовтіє й починає жевріти. Отак тримається до перших морозів і осипається».
Один – з Америки, другий – зі Сходу
«У нас є два види дівочого винограду: тригострокінцевий і п’ятилистковий, – пояснює Інна Бесеганич, доцент кафедри ботаніки біологічного факультету УжНУ.
– Їх використовують насамперед для вертикального озеленення стін, це декоративні рослини. Восени листочки переливаються різними барвами – від жовтих до золотих, бронзових, пурпурових, рожевих, плавно переходять у зелений…
Тригострокінцевий обплітає тверді поверхні за допомогою присосок на вусиках, має листя у формі трьох зубчиків і зовсім не проникає всередину стін, не псує будівель. Інший вид – п’ятилистковий. Саме він нині червоніє на парканах і фасадах будинків. Від тригострокінцевого його можна відрізнити за формою – з одного черешка п’ять листочків росте. Утім п’ятилистковий дівочий виноград нині сприймають як бур’ян, бо потроху дичавіє.
Дівочий виноград, зауважує дослідниця, неабияк практичний, бо здатен жити в умовах міста. Обидва види не тутешні, а завезені понад століття тому з-за кордону – культивувати рослину в нас почали 1862 року. «П’ятилистковий прийшов до нас із Північної Америки. Тригострокінцевий по-іншому хоч ще звуть бостонським плющем, та родом він із Далекого Сходу – Японії, Китаю, Кореї, Приморського краю Росії. Рослини належать до родини виноградових, мають такі самі плоди на гронах – дрібні темно-сині ягідки. Вони не отруйні, але і їсти їх не рекомендується. Частіше ландшафтні дизайнери використовують трилистий вид, бо він на стінах утворює щільну мозаїку і не росте так дико».
Архітектурна схованка
Однак дівич-виноград, каже закарпатський мистецтвознавець Михайло Сирохман, будь-де не повісиш – має добре «вписатися» в архітектуру міста. «До прикладу, нашій обласній раді він не пасує – стилістика не дозволяє. А от у старій частині Ужгорода гармонійно виглядає, гарно комбінується зі спорудами. Це абсолютний елемент старовинної архітектури міста. А ще – натхнення для художників».
«Дівочий виноград ховає всі архітектурні недоліки, – додає Юрій Дикун, дизайнер, викладач Закарпатського художнього інституту. – А старовинним будівлям рослина неабияк личить, органічно доповнює композицію, ще й неймовірну кольорову гаму має.
Утім таку красу дуже легко зрізати й бездумно понищити. Є в місті стіни, які колись виноград обплітав. Нині хіба шматок тої «вроди» на фасадах лишився. Через «зачищення» території рослин зрізали чимало. Десь це було вмотивовано, бо ж доводиться чимось жертвувати, аби відреставрувати старі будівлі. Та насамперед дівочий виноград – візитівка нашого міста. Приємно вдихати осінь, гуляючи вуличками, де паркани й фасади обвиті живим зеленим килимом. Найперше помічають це мистецькі натури – такі барви й кольорові плями! Шкода, що не кожен підіймає очей і не завжди бачить тієї краси…»
Залишити відгук
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.