Станіслав Кравчук: «Це могла бути вже третя медаль»

Український фрістайліст навіть не встиг прийняти поздоровлення, як до нього вже підійшов молодий чоловік з бейджиком «допінг-офіцер». Поки Станіслав Кравчук давав інтерв’ю телеканалу «Євроспорт», кореспондент «СЕ» вирішив поцікавитися у того, чия служба, як у пісні, і «небезпечна і важка, і на перший погляд ніби не видно», чим він займається у вільний від контролю спортсменів час.
 «А це і є мій основний вид діяльності, я працюю в Національному антидопінговому агентстві Білорусії, – посміхнувся молодий чоловік, показавши українському спортсмену на годинник. Мовляв, потрібно протягом двадцяти хвилин з’явитися в кімнату для допінг-контролю, інакше …
 – Якими б складними не були сьогодні погодні умови, змагання пройшли на хорошому рівні, нітрохи не гірше, ніж інші етапи, – взяв слово на прес-конференції Кравчук. – Спасибі тим людям, які доклали масу зусиль, і при цьому, як завжди, залишилися за кадром. Стояло питання про брак розгону.Схил був витриманий у відповідності з усіма параметрами, але не можна було передбачити, що будуть такі погані погодні умови. Через зустрічний вітер лижі просто не їхали. І практично всі спортсмени змушені були стартувати з верхньої точки. Хоча зазвичай хтось стає на три метри вище, хтось нижче. Було непросто, доводилося викручуватися.
– Правда, що після Олімпіади у Ванкувері вас відвідували думки про завершення кар’єри? – поцікавився хтось із білоруських колег-журналістів у Кравчука. 
– Такі думки відвідували не мене, а швидше наше керівництво. У Ванкувері я стрибав вже з порваною зв’язкою – на уколах. Після Олімпіади зробив операцію і я хотів продовжувати виступати, але чомусь це бажання всіляко намагалися стримувати. Тим не менш, моїми зусиллями, зусиллями друзів і тих людей, яким небайдужий спорт в нашій країні, моє право продовжувати кар’єру вдалося відстояти. І поки я зупинятися не збираюся.
– Як ви ставитеся до нової формули проведення змагань? 
– Я вважаю її недостатньо об’єктивною, бо бали не сумуються в кінці.Зростає фактор везіння. Фактично, з четвірки вибирають найбільшого невдаху. Це вже другий етап поспіль, коли з падінням піднімаються на п’єдестал. Раніше такого ніколи не було. На думку багатьох спортсменів, справедливіше було б звести змагання до формули 12 – 6. І підсумовувати оцінки за два останні стрибки.
– Як загалом оцінюєте цей сезон, до кінця якого залишається всього два етапи Кубка світу в Москві і Міркдалене? – розмову зі Станіславом ми продовжили вже по дорозі з прес-центру до готелю у супроводі допінг-офіцера.
– Я б не сказав, що він невдалий – середній. Тільки два етапи в мене вилетіли. На всіх інших я кваліфікацію проходив. А от у фіналі весь час трохи не вистачало. Не буду заперечувати своєї провини, але не можу не зауважити, що тренерський склад нашої збірної – це одна людина, якій просто фізично нереально встежити за дев’ятьма спортсменами, всім підказати, скоригувати швидкість. Нам потрібен ще один тренер, як мінімум, а в ідеалі – двоє: один повинен стояти вгорі, інший внизу. Зараз підключили одну людину, стало легше. Але він поки тільки присутній, а не бере участь в процесі. А спортсмен не повинен думати, куди стати, як і що робити. Тоді він звільняється від великого вантажу і зосереджується на стрибку. Інакше в голові каша з непотрібних думок. Цього буде багато чи мало? Ставити ноги або не треба …
– Чим керувалися, приймаючи рішення заявити на суперфіналі найскладніший стрибок?
– Розминка сьогодні була якась зім’ята. У першій частині я зробив тільки два стрибки, а в другій і взагалі один. Тобто я стрибав фактично з листа.
– І з листа вирішили робити потрійне сальто з чотирма гвинтами?!
– Так, адже я його сьогодні на розминці навіть не пробував. Я подумав, в суперфінал вже потрапив. Зроблю добре легкий стрибок – не факт, що інші потрапляють, і мені може не вистачити балів для медалі.
– А про що ви думали, коли чекали стрибка останнього учасника фінального раунду Дмитра Дащинського? Адже від нього залежало, чи зможете ви взяти участь в суперечці за нагороди?
– Нічого не думав, я в таких ситуаціях зазвичай просто чекаю. А там уже – як долі завгодно …
– Якби не Дащинський, ви б були найдосвідченішим учасником Кубка світу 2011/2012. Ви старше багатьох спортсменів на десять років, а деяких навіть на 15. Дідусями вас не називають?
– Якщо б стрибали, як дідусі, може, і називали б. Ми ж приводу не даємо – виступаємо не гірше інших. Хіба що я більше себе бережу, якщо вже зовсім погана погода – не стрибаю. Молоді ж все одно йдуть, не билися ще стільки.Я теж колись так робив. Ось в принципі і вся різниця між нами.
– Чесно кажучи, подивившись на першу трійку підсумкового протоколу в Мон-Габріеле, впору було засумніватися,  чи з акробатикою  ми маємо справу. Лише невідомі прізвища. А вам наскільки несподіваним видався старт Кубка світу?
– Якщо подивитися протоколи, то весь цей сезон несподіваний. В цьому році вигравали спортсмени, які раніше і близько біля п’єдесталу не стояли. Так, склад учасників дещо змінився, але я б не сказав, що у хлопців конкуренція стала набагато слабшою. У дівчат – так. Складність впала, а на тих етапах, де китаянок не було, взагалі практично ні з ким було змагатися. Чоловіки ж, як стрибали потрійні сальто з чотирма гвинтами на десять балів, так і стрибають. Зникли три з п’яти, але це поки. До Сочі, думаю, ми знову їх побачимо.
– Є фристайлісти, які виграли від введення нового формату?
– Весь середній клас. Тобто ті, які раніше максимум шості-сьомі місця займали, тепер отримали шанс потрапити в трійку, причому з падінням, як сьогодні. Якщо б у цьому сезоні бали підсумовувалися, і залишалося тільки два стрибки, як в минулому році, це могла бути вже моя третя медаль. Я цілком міг опинитися в трійці призерів в Мон-Габріеле і Лейк-Плесіді.
– Якщо в минулих сезонах ви регулярно набирали понад 120 балів, то в цьому – лише двічі переступили за цей рубіж – у фіналі в Мон-Габріеле і в кваліфікації в Лейк-Плесіді. Самі для себе знайшли відповідь на питання: через що пропала стабільність?
– У минулому сезоні я сильно виклався, а цей – перехідний, без чемпіонату світу. І я вирішив трохи заспокоїтися, не напружуватися, хоча б морально. Але фізичні навантаження стали навіть більшими.
– Ви жодного разу не заявляли «два гвинта-гвинт-гвинт» в цьому сезоні. Причину слід шукати у вас чи нова формула змагань не розташовує до виконання складних стрибків?
– Підготовка в цьому сезоні вийшла зім’ятою через погоду. Ми багато пропустили на зборі у Фінляндії. Плюс, не знаю чому, скоротили кількість тренувальних днів перед стартом. Всі схили різні, не встигаєш  пристосуватися, що вже говорити про роботу над якимось більш складним стрибком. Ми вже ставили питання про те, щоб нам давали мінімум три дні.Тим більше при поганих умовах, як тут. Але ж погода не радувала і в Калгарі, і в Лейк-Плесіді. До того ж при новій системі «два гвинта – гвинт – гвинт» справді став неактуальним. Тільки на одному етапі він був би потрібен. Зараз всі спортсмени в пошуках, підбирають оптимальний для себе варіант. З найсильніших в цьому сезоні мало хто на п’єдестал потрапляв. Антон Кушнір тільки раз був третім.
– А зараз можна виграти або програти змагання тактично?
– Так, тепер потрібен запас. Якщо раніше вистачало двох стрибків, то тепер потрібно мати три і бажано складні. Як показав цей сезон, на суперфінал у всіх залишається більш низький коефіцієнт, високий використовують спочатку, щоб пробитися у фінал. Якби сьогодні були хороші погодні умови, не факт, що я б потрапив до четвірки з «гвинт – гвинт – гвинт». 111-ти балів у минулі роки могло б і не вистачити.
– А в який момент ви зрозуміли, що перемогли?
– Коли побачив на табло цифри 117. Тому що з решти учасників три з чотирма ніхто не стрибає. А отримати таку оцінку за «бланш – два гвинта – гвинт» можна тільки при ідеальному виконанні. А в таких погодних умовах ніхто ідеально не стрибав.
– Де буде наступна зупинка нашої збірної в цьому сезоні?
– Моя – в Мукачево. Нам скасували виступ на Кубку Європи в Сочі. Ми зараз два тижні будемо сидіти вдома, а потім поїдемо на Кубок світу до Москви
– Син чекає подарунків чи тато для нього – найкращий подарунок?
– Чекає і весь час запитує, що я йому купив. Я обіцяв комп’ютер … іграшковий, але поки часу не було знайти. Справа в тому, що я свій недавно обновив, а син запитує: «Тату, а старий куди? Давай мені! ». Так, може, і віддам. (Сміється)
– А скільки йому?
– Чотири роки буде в наступному місяці.  

Спорт-Экспресс в Украине