У галереї «Ужгород» свій творчий доробок презентувала художниця з Іршави, членкиня НСХУ Любов Микита. Це її персональна ретроспективна виставка. «Така мода у членів Національної Спілки художників України – кожні 5 років звітуватися й показувати свій живопис, – пояснила нам малярка. Вернісаж урочисто відкрили директор галереї Микола Шете, народний художник України, академік Володимир Микита та заступник директора Департаменту культури Закарпатської ОДА Ілдіка Молнар. В Ужгород приїхали колеги, друзі-художники, навіть вихованці та родина художниці.
Любов Микита не вперше виставляється в обласному центрі, мала виставки й за кордоном, а її роботи у приватних колекціях у кількох країнах світу. Художниця – уродженка російського міста Нижнєудінськ, за плечима – Республіканська середня художня школа ім. Т.Шевченка в Києві (1975 р.), факультет станкового живопису та графіки Московського народного університету. В Іршаві із родиною мешкає давно, у 1986 році створила й нині очолює народну студію образотворчого мистецтва «Боржавська фантазія», що діє при районному Будинку дитячої творчості.
Любов Микита каже, що їй подобається працювати в різних жанрах, різних техніках, і із різними матеріалами. «Кіби були самі пейзажі на виставці, то глядачеві було б нецікаво. А так є і портрет, і рисунок. Я реалізувала ідею рисунку. Згадала, як працював Рембрандт, який у нього був рисунок. Поки ще те не зробила, бо хотіла б у рисунку передати всю свою жагу до життя. Життя воно таке», – каже емоційно.
Художниця нині в пошуку й зізнається, що має багато нереалізованих ідей. Й нині вона як малярка вже не та, ніж 5 років тому: «Володимир Микита мене розсекретив. Сказав, що кожна моя робота иншака, значить не люблю сидіти в чомусь одному. Вчора, коли вже повісили роботи, прийшов цікавий глядач, сподобалися йому твори із раннього періоду. Купив роботу, але не віддала, попросила, щоб поки залишилася на виставці. Най будуть у колекціях гарних людей мої роботи, це буде мене надихати».
Щодо улюбленої теми, то Любов Микита впевнено каже: «Моя тема – це мелодія, динаміка кольору, мелодія Подкарпатського Барбізону (так каже Микита). А як воно поведе мене далі, це залежатиме від мого внутрішнього сьогоднішнього чи завтрашнього стану. Беру в руки вуглину чи пензель із фарбою».
Одне виставлятися вдома, зовсім інше в обласному центрі Закарпаття. «Тут, в Ужгороді, вже така шліфована й різнопланова інтелігенція. Цікаво її заінтригувати – і дивитися на реакцію. Спостерігаю за цим, бо це мені дає плюс потім далі вас дивувати», – додала. Наостанок резюмувала: «Для себе сьогодні відкрила істину: кіть ся штось бойиш указувати – укажи на персональній виставці. Тобі вповідять, доброє чи нє. Для себе сьогодні відкрила перспективу на майбутнє».
Залишити відгук
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.