Доброго моргену всім.

Я знову вже набігався з теодолітом і фотоаппаратом по плацу і тепер самі знаєте де і в руках у мене термокружка з самі знаєте чим…

Сьодні по дорозі в Мішковіце розговорилися з Ондрою про кельтів і мені згадалась одна місцина на Мораві, з котрою в добі гальштацькій пов’язані криваві жертвоприношення і інші моторошні кунштюки, шо витворяли кельти свого часу.

Гальштат, то місцина в Австрії, де було знайдено масштабне поховання і купа предметів, котрі дали можливість датувати і описати культуру. То десь від ІХ до ІV століття до нашої ери. Саме зза цього місця почали цю епоху і культуру називать гальштацькою…

Опьять же по Європі тоді гуляли кельти, іллірійці, фракійці та інша нестрижена-неголена братія. Нрави були жорстокі, друїди дурняковаті, а женщин мало…

Тож питаю, писать про цих бродяг, чи може за шо інше?

(Тут мене друзі таки попросили писать «про цих бродяг», тому мушгу вже, якщо пообіцяв. Отож…)

Кельтські зарисовки. Початок…

Для початку, шоп напустить ужасу і трєпєту, опишемо малость як воно тоді було.

Уявіть собі Європу, котра ще не здогадувалась, шо вона Європа, а була просто так собі, красіва, зелена територія. Соотвєтствєнно ні тобі правов чєловєка, ні тобі скоростних магістралів, навіть ні одного Райфайзен банка. Супермаркети, конєшно були. Грибний відділ, по сезону, в лісі, рибний, круглий год, в річці. Картошку тоді не завозили, і сигарет не знали. Так шо, до сільодочки з картофаном, да под пійсят з сігарєткою було ще років з півтори тищі. Вопщєм безрадостная картина, ще учитивая то, шо сам по собі человєк був в м’ясному відділі того супермаркету і як покупатєль і як товар одноврємєнно.

Отдєльним товаром були женсчіни. За одну захудалу давали аж три корівки. Дефіціт лютий.

А люди тоді називались кельтами. Всяко разно там іберійцями, боями та інше, але духовні скрєпи були кельтські. Молились дубу, кормили друїдів, то такі в них були попи, жирні і бородаті. Ну і, як я вже писав, народ був незлий, но гордий. Якшо вже їх хтось обідив, всьо… Пишитє пісьма рунамі. З незлобливих кельтів ставалися страшні забіяки. Декотрі пишуть, шо вони голишом бігли на ворога і устрашали його размєрами, так то не всєгда правда. Не були вони голі, сапоги і шоломи все-таки присутствовали, не нада іскажать історію.

Уявіть собі таке мирне утро, літо, ну, приблизно рік 762 до нашої ери…

Мирно сплящі кельтські дітки, димок от кострів, на котрих кельтські мами варять кельтську манну кашу і печуть кельтське порося. Десь в лісі під дубом раздається нєгромкий вой, то у місцевого друїда бурчить в желудку.

А тут раз і сусіди в гості, галли, приміром. Здровенькі були, кажуть, сусіде. І вам не хворать, говорить, скажімо, мирний іберієць. А шо то у вас пригорілим поросьом пахне, сусіде, питається, приміром галл, то ваші жінки варить не вміють? То наші не вміють? То ваші взагалі порося печеного не бачили!

Ну і тут наступав момент, коли всі починали знімать труси і витягать мечі. Шо поробиш, традиція така. До речі ця традиція так і залишилась до нашого часу. Правда тепер вона називається "мірятись піпіськами" і обходиться без зброї, але смисл той же…

Лана, іду трохи попрацювать, бо вже гукають…

Далі буде…

Кельтські зарисовки. Продовження…

А взагалі кельти були і правда миролюбиві. Ну настучать там сусіду в пику, так то і між добрими самаритянами не диво.

Правда, згадується мені одна історія, коли кельти і дійсно мощно розізлились.

То почалось десь взимку 391 року до нашої, розуміється ери. В кельтських лісах було помічено загони вояків в неозначених римських уніформах, шо ходили і всячеськи іздівались над мирними риболовами і землеробами. Дразнили їх свиноїдами, кельтами-хуєльтами, і всякими варварами. Крали худобу і навіть жінок, котрих уводили в давньоримський полон, щоб варили там, прали форми без розпізнавальних знаків і прочих пакостєй. Говорили, шо Галлія і Богемія то ісконно римські землі. Офіціальний Рим казав, що своїх легіонів там не має, а всю зброю і уніформи, включая бойових слонів можна купить в Римі в кожному сільпо.

Не нада буть Нострадамусом, аби понять, шо довго то продолжаться не могло і влітку, року 390-го, до нашої опьять же ери, мирні риболови, землероби, філателісти і стєклодуви повитягували мечі, скинули, само-собой, ісподнєє і спалили к хєрам собачьїм Рим на корню. Ібо нєфік.

Правда, довго там вони не задержались, подивились, як там їдять і пьють лежачи, сказали, шо то декаданс і загниваніє імперії, забрали своїх (і не тільки своїх) женсчін, деякі золоті фіговинки, діткам гратись, кожен взяв свою корівку і вернулись додому, молитись дубу і погодувать голодного друїда…

Перелякані римляни, конешно, включили пропагандистську машину і почали зза забору гукать, шо кельти злі і шо голови ворогам відрізають і так по варварськи прикрашають жиліща, але як тіко на вулицю виходив дядько кельт з дубіною, всі клікуші мигом замовкали, декотрі назавжди.

Що ми можем сказать за цей факт. Да, були поокремі кельти, котрі звали для украшенія жиліща кельтського дізайнера. А позаяк головами оленів, лосів і кабанів прикрашав кожен, то голова якогось римського патриція над камінною полкою була статусною прикрасою поруч з канделябром.

Або ж наприклад, якшо женсчіна, за котру чесно уплочено три корови і телиця, вдруг починала ізмєнять з бездєнєжним сусідом, поки чесний муж ловить, приміром, рибу в кельтській річці, то такі дві голови служили суровим напомінанієм о сімейних цінностях (три корови і телиця) в дальнєйшем.

До Ікеї ще було 2350 років…

Далі буде…

Кельтські зарисовки. Закінчення…

Ну тепер можно поговорить про бит срєднєго кельта. Кельти жили небогато, але весело. Ростили дітей, худобу, пшеницю, різні горохи з квасолями. До речі саме вони, возмутившись сложностью ліпки горщиків на колінях, придумали гончарний круг і пошла жара. Горшков наліпили стілько, шо соврємєні археологи задолбались опреділять, гальштацкий то був горшок, чи латенський. Чи може ще від діда остався, унєтіцкий. Носили вони штани, которі впослєдствії стали називаться "бруки", а женсчіни носили всякі сарафани красіві.

В свободноє од основной діяльності время ходили на рибалку, ну як і щас, тока риби було більше. Можно було за десять хвилин набрать відро риби на уху, а остальне время посвятіть учоним бесідам з друїдом за теорію вознікновєнія всєлєнної і за барильцем пива.

До речі, відро з клепок теж придумали наші працьовиті і мужні кельти, коли амфори перестали приймать в пунктах вторсирья.

Досугом у них завідували барди, іначе ще їх називали "брогуни". То були люди, котрі видумували різні саги, легенди і шлягери. До наших времьон ця назва дійшла трохи відоізмєньонной, тепер, зокрема в Україні, їх називають "брехуни" або політики…

Ще одна цікава річ. У кельтів була сили силенна богів. Якшо ти копав колодязь, то тобі треба було оприділиться, яким богам принести жертвенно-запечене курча, шоп не ошибіться. Чи то богу води, чи землі, чи лопати, чи ще кому. В таких випадках сильно помагали друїди, котрі забирали курча і сложний початковий етап проектування і узгодження з богами брали на себе.

Ще в них була купа богинь-матерів. Наприклад богиня коней Епона. До наших днів дійши вирази-звернення до матері Епони в случаях нєпрєодолімих трудностєй. Багато з нас і тепер, сам того не зная, повторяє кельтську фразу "Їдь, Епона мать, шо ти таращишся" в зверненні до лошаді, да і в многих других случаях. Щитається шо мать Епона помагає практично завжди…

Кінець цій благословенній добі поклали, хто іначе, як не добрі сусіди з востока. Скіфи, дакійці, а з півночі германці, ну і да самі кельти, пообзнайомившись з римським декадансом, стали все частіше їсти і пити льожа, шо як ізвєстно добром не кончається.

Є просто народи, котрих історія нічому не учить, і рано чи пізно вони всі потрапляють на лопату археологам. Тоість нам…

Незабаром продовжимо екскурс в шари грунту від 80см, до одного метру. Всім бобра!