Син «тихого» Дона, перед яким відкривалася блискуча військова кар’єра, визначена спадковістю і по-справжньому – козачим вихованням, обрав шлях філософа. Московський університет, наступний переїзд на Закарпаття остаточно визначили подальший шлях. Нині голова Закарпатського відділення Соціологічної Асоціації України впевнено і спокійно згадує про минуле, аналізує сьогодення і не проти визначати ризики, з якими неминуче зіткнення в майбутньому. Втім, розмова з ученим, що апелює термінами, непорушною логікою і непохитною незворушністю, насичена і певними емоціями, і своєрідними відкриттями. Щонайменше, з зі сторони, задає питання …
– Олександре Володимировичу, в одній зі своїх публікацій Ви нарікали на те, що в нашому світі не дуже уважно ставляться до науки. Ви заперечуєте постулат Достоєвського про те, що краса врятує світ?
– Краса врятує світ в останній момент … Коли безсилими виявляться економіка і наука. У той момент, коли людину перестають цінувати за її певні достоїнства, коли вона стане «своєю», скажімо, за зовнішні дані … Тоді, напевно, мова піде про красу.
– Ви настільки належите науці?
– Мені подобається соціологія, якою я займаюся ось уже кілька десятків років. Це – точна наука, що не допускає легковажності і дилетантства.
– А як же суперечки щодо неточності прогнозів?
– Ми не гідрометеоцентр. Визначення ризиків проводиться лише після точного створення моделі, без якої виходити з певними висновками недозволено. Ймовірно, Ви говорите про «полегшений» вари анте соціології – полінг, більш популярний в період політичної активності …
– А хіба соціологія затребувана в інший час?
– Скажу так: за всі останні 20 років я не залишався ні хвилини без роботи. Більше того – не всі замовлення вдається виконати місцевими силами, тому залучаємо, до прикладу, киян. Інша річ, що не всі результати оформляються у певні публікації, але робота ведеться постійно.
– А кому вона потрібна, вибачте за прямоту, якщо ризиків, що їх визначає соціологія, уникнути не вдається?
– Що таке «ризик»? З грецького – скеля. Очевидно, це ті Сцилла і Харибда, крізь які людству треба проходити. У свій час нинішній президент Обама сказав, що велич американської нації полягає в здатності йти на ризики. Адже ризик – це відстань між метою і результатом. У житті вони, як правило, рідко збігаються. Але в цьому і полягає свобода – у здатності йти на ризик, розміряючи можливості, цілі і можливі результати. Якби цього не було, суспільство перетворилося б на якусь технологічну позбавлену, позбавлену істинно людських емоцій.
– Але ж Ви якраз справляєте враження не надто емоційної людини …
– Право вибору кожного – готовність йти на ризики. Одним з очевидних людських підвидів є емоційні авантюристи. Противага їм – спекулянти. Завдання моє, як викладача, – перетворити авантюристів і спекулянтів на інженерів, здатних аналізувати і визначати подальший шлях.
– Але ж це нудно!
– Вам так здається? Та повністю перетворити і неможливо! Інша справа, що сучасний світ занадто насичений конкуренцією, у ньому не залишається ані місця, ані часу для «ковбоїв». Хоча певна частина авантюристів так все життя і долає героїчно власні невдачі, побудовані на емоційному сприйнятті навколишнього світу і себе в ньому.
– Це генетична властивість чи надбана?
– Так. Генетична, головним чином. Наші дослідження показали, що найбільш беземоційною національністю є німці. Їм просто ніколи витрачати на це сили, ніж, скажімо, грекам чи італійцям. Там, у горах, можливо, не бракує місця для бурхливого вираження почуттів.
– Навряд чи з таким визначенням погодяться жителі гірського Закарпаття. Оскільки авантюристів, у Вашому визначенні, тут немає надлишку …
– Тут трохи інша історія. Наші дослідження в площині міжетнічних показали багато інтересного. Зокрема, про одне із них я вже згадував. Загалом, закарпатці схильні до естетизму. У цьому сенсі, кожен другий з них міг би стати, наприклад, художником. Ще однією рисою цього регіону є своєрідне ставлення до бізнесу: закарпатці люблять довгострокове інвестування – в землю, будівлі. Ще однією відмінною рисою є готовність до вирішення проблем. Закарпатці не чекають команди згори – вони занадто практичні і воліють раз зробити, ніж 10 разів поговорити. Погано чи добре, але вирішити і зробити. До речі, ось ще одне практичне застосування соціології. Я вважаю, що про ці особливості необхідно знати і владі, і політикам …
– Коли ми говоримо про особливості, чи означає це, що вони виділяють нас не тільки в українському, але й в європейському просторі?
– Безумовно! І це відомо близько 100 років. Саме тоді Венгер сказав, що православ’я проводить межу між цивілізаціями. Католицький, протестантських світ – більш раціональний, прагматичний. На його тлі ми виглядаємо сентиментальними й емоційно беззахисними. Нам необхідне коло друзів, спілкування, в якому ми відчуваємо себе комфортно. І до цього мають бути готові ті, хто вирішує кардинально змінити місце проживання.
– Але Ви, очевидно, не належите до когорти емоційних авантюристів?
– З певного часу – ні! В юності я досить щільно спілкувався з людьми певного складу, в якому було навіть знайомство зі зброєю. Інтерес до нього зник після цілком конкретної практики у військовому училищі. А емоції можна отримати під час заняття новою справою, в якій відчуєш себе справжнім першовідкривачем.
– І таким заняттям, в цьому сенсі, є для Вас що?
– Виноробство! Тут, воістину, передбачити чи вирахувати остаточний результат неможливо. І це – справжня насолода!
– У такому разі, сентименти Вам точно не властиві?
– Чому ж … сентиментальною людиною я стаю під час служби, коли бачу безпосередні і одухотворені обличчя по-справжньому віруючих людей. Віра і знання – альтернатива. Справжня віра – прекрасна!
– Для прагматичної людини, що виключиє ірраціональність зі свого життя, подібне заняття, як на мене, не властиве …
– Ви знаєте, в моєму житті були моменти, коли я відчув присутність сили, яка знаходиться над знаннями і є незбагненною науці. Очевидно, це є ті Сцилла і Харибда, з якими треба рахуватися!
Залишити відгук
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.