Будь-яке знайомство у нинішньому, комп’ютеризованому світі починається чи продовжується, завдяки всюдисущому «павутинню». Зрештою, якщо тебе не знає «гугл», то ти просто не існуєш… Михайло Качур в інтернет-просторі присутній давно, eпевнено і, схоже, успішно! Вікіпедія, провідні загальноукраїнські видання, місцеві ЗМІ виявляють інтерес до молодого політика, зміцнілого на бізнесово-виробничій ниві. Успішний менеджер, зразковий сім’янин, відкритий політик – у Качурових «шафах» прискіпливі журналісти скелетів не виявили, принаймні, досі. Сам Михайло Васильович переконує: їх там немає! 2 роки тому Качур «зразка» 2012 року пив «Ранкову каву» в іншій компанії, 2015-го п’ємо її, уже вечірню, маючи за плечима і досвід, і враження двох непростих і для країни, і для людей років…
МИНУЛЕ: «Родина – це основне, те, що надихає тебе, дає постійно і сили, і мотивацію».
– Скільки себе пам’ятаю, у нашій родині існував справжній культ книжки… Мої батьки попри відсутність показової участі у суспільному житті завжди перебували у курсі всіх подій у країні: перебудова, становлення незалежності… Науково-популярні журнали, прогресивні на той час видання були настільною літературою…
– Тому, мабуть, Ваш вибір майбутньої професії зупинився на історії…
– Мабуть… Гуманітарний профіль – це було дуже природним для сина вихователя дитячого садочка… А Ви знаєте (усміхається – ред.), якщо бути відвертим, то ті кілька місяців, які я працював учителем у середній школі, були для мене найщасливішими в професійному сенсі! Усе ж колосальна мотивація – щирі очі дітей, їхні запитання, віддача!
– Така мотивація потрібна?
– А куди ж без неї? Узагалі я вважаю, що 99 відсотків успіху будь-якої людини залежать від родини! Це той тил, той затишок, заради якої людина рухається вперед! Тільки я розумію це так: можна побудувати рай в окремо взятому помешканні, але ж доведеться рано чи пізно вийти на вулицю… Правда? Я хочу, щоб там теж було чисто й затишно…
– Це можливо?
– Усе залежить від нас! Якщо думати інакше, то зникає сенс у будь-якій діяльності – навколишній світ необхідно змінювати! Наведу, як на мене, яскравий приклад і такої можливості. Коли в розпал активного занепаду економіки ми запропонували своєму колективу (ужгородський «Турбогаз» – ред.) план виходу з кризи й розвитку виробництва, більшість працівників не вірили в таку можливість… А вже під час запуску першої ливарної печі моя колега, яка пропрацювала на заводі все життя, розплакалася від щастя… Скажу відверто, із того часу немало випробувань було – щонайменше три потужні кризи пережили… Ні, не те, що пережили – вистояли! І ось тієї, зразка 90-х, зневіри я вже не бачу. Це колосальна мотивація: завоювати довіру, зміцнити її!
– Але ж це відповідальність!
– Якщо б Ви мене запитали про головні цінності, які я шаную в людях, то відповідальність була б на першому місці…
– А далі?
– Мабуть… (замислюється – ред.) Гідність і системність… Так, гідність! Це відчуття допомагає не схибити у виборі шляху і, головне: ставитися до інших так, як ти хочеш, щоб ставилися до тебе. Ну, а системність допомагає менеджеру (а ми є менеджерами в повсякденному житті: побуті, роботі, політиці) бачити стратегічну мету й тактичний шлях для її досягнення!
СЬОГОДЕННЯ: «Ужгород дитинства – чисте, комфортне місто, у якому разом із батьками чи самотужки завжди було цікаво проводити час, займатися спортом, навчанням, самостійно записатися в секцію й реалізовувати себе – як у дитячому, так і в юнацькому віці».
– Яке майбутнє Ви бачите для своїх дітей?
– Давайте радше відповім на запитання, де б хотів його бачити, оскільки обирати його вони будуть самі… Я народився в Ужгороді. Свого часу батьки переїхали сюди, прабатьківщиною є Мукачівщина та Перечинщина, звідки тато й мама… Але для мене Ужгород – рідне, моє, я тут – удома! На жаль, за останні роки життя в місті перестало викликати захоплення…
– Ну, в країні все складається не так… Зрештою, триває війна…
– Сперечатися не буду, але… Давайте порівняємо зі Львовом, Чернівцями… Більше того – із Тячевом, Мукачевом, Хустом… Попри всі негаразди, якими виправдовуються (бездіяльність, недолугість, елементарне недбальство чиновників), громадам удається змінити ситуацію на свою користь!
– Що ж із нами не так?
– Ужгороду трагічно не таланило із керівництвом: міські голови-скандалісти, – незграби тонули в парламентському протистоянні з обласною владою, тягнучи за собою в прірву все господарство! Якщо так триватиме надалі, то цей набір «джентельменів» доведе місто до повного краху! Судіть самі: за останні років п’ять міський бюджет реально зменшився вдвічі! Його віртуальне зростання маємо за рахунок податку на доходи фізичних осіб та… інфляцію. Легального бізнесу в Ужгороді не існує! Реальних надходжень відповідно також! Це я кажу з повною відповідальністю… А немає бюджету – немає асигнувань у міську інфраструктуру, нічого не будується й не ремонтується. Так тривати не може.
– Але ж керівництво міста обирає саме місто…
– Так… У мене враження, що членів ужгородської громади з року в рік обманюють… Громада повинна жорстко контролювати владу.
МАЙБУТНЄ: «Повертаючись до виробничої термінології: потрібен постійний контроль суспільства над владою, тоді є ті результати, на які ми рівняємося в європейських країнах».
– Я не лише буваю за кордоном, насолоджуючись його комфортним життям, а й цікавлюся, чому так виходить у них і не складається в нас? У Словаччині, приміром, знайшли креативний і достойний метод спонукати громаду до контролю за сплатою податків. Знаєте як? Там запровадили національну лотерею, брати участь у якій можна було завдяки контрольним чекам, отриманим у будь-яких закладах! Отже, кошти, які держава мала використати на оплату податкового контролю, вона вклала у призовий фонд! І все! Покупець сам вимагав чек, підприємець сплачував податок – вигравали всі!
– Ви забули про те, що люди повинні були бачити реальне використання цих коштів на власний добробут!
– Саме так. І тому вважаю, що проект відкритого бюджету – один із перших кроків, який потрібно зробити в місті. Електронне урядування дозволяє зробити так, що кожен ужгородець у режимі реального часу бачитиме використання бюджетних коштів – скільки і на які цілі витрачені, яка компанія надає товари й послуги. Ужгород дійсно можна й потрібно зробити самодостатнім, містом, у якому люди отримуватимуть адекватні послуги сповна, натомість зароблятимуть і сплачуватимуть податки. Усе!
– Це гарно звучить…
– Не лише гарно звучить, але й гарно діє! І є люди, які готові та спроможні це зробити!
– А їм навіщо?
– Гарне запитання, бо воно дасть відповідь, кому вірити й кого обирати. Це потрібно людям, які хочуть достойного життя – не ховаючись, не страхаючись. Достойного життя – у комфортному і захищеному місті, де можна заробляти, відпочивати, поважаючи і себе, і оточуючих і саме місто. Комфортне місто – це місто, яке має промисловість, яке має план стратегії розвитку і етапів його досягнення. Стратегія передбачає самодостатність! Самодостатність і в економічному, і в духовному сенсі!
– Гарно і… захмарно…
– Насправді – усе реально! Люди, здатні якісно змінити життя – є! Коли я прийшов на «Турбогаз» у якості керівника (Качур починав свою діяльність на виробництві робітником – виготовляв дерев’яні моделі в ливарному цеху й пройшов усі кар’єрні сходинки – аж до посади директора – ред.), довелося попрощатися з двома особами рівня топ-менеджерів, уся середня ланка залишилася. Так, долав зневіру, учився разом з усіма! Але вже через кілька років до нас почали вертатися люди, навіть із-за кордону. І це так! Варто показати мету, пояснити шлях до неї і йти разом з усіма, а не спостерігаючи з висоти й комфорту свого крісла! Усі системи працюють за однаковими правилами (усміхається – ред.).
– Це можливо?
– Ми починали розмову з родини… Наведу такий приклад. Я з родиною намагаюся робити все спільно…
– Тобто дружина не має своїх, чітко визначених обов’язків?
– Якщо Ви маєте на увазі патріархальний устрій (сміється – ред.), то в нашій сім’ї його немає. Кожний ранок ми спільно відвозимо дітей у садочок та школу й маємо 10 хвилин на спільну каву. Якщо цих хвилин не видається, то день, скажу Вам, складається невдало! Значить, ми його спланували неправильно, не встигли, забарилися… Так в усьому житті і в будь-якій справі! Слід чітко визначати пріоритети, ставити завдання перед собою, гуртувати команду, яка зможе цієї мети досягнути! Ось і все…
Автор висловлює вдячніть виданню «Заголовок» за можливість використати цитати з інтерв’ю М.Качура (12.10.12).
Залишити відгук
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.