Красива осінь вишиває клени (ФОТО)

Дощовий листопада змиває багряні та жовтогарячі фарби закарпатської осені з пейзажів, але не з пам’яті. Вони, як і раніше, зберігаються і на світлинах, що з любов’ю зафіксовані і щедро подаровані майстрами, закоханими у навколишню красу. У кожного – свій почерк, свій, неповторний стиль, свій погляд.

А оскільки нині – День української мови, то це – саме той, привід, аби згадати осінь і у нашім слові, слові поетів, що писали про цю пору…

Іще не сніг і навіть ще не іній,
ще чути в полі голос череди.
Здригнувся заєць — ліс такий осінній,
куди не ступиш, все щось шарудить!
Чи, може, це спинається грибочок?
Чи, може, це скрадається хижак?
То пролетить березовий листочок,
То пробіжить невидимий їжак…

Ліна Костенко

Фото – Оксани Ващук

Облітають квіти, обриває вітер
пелюстки печальні в синій тишині.
По садах пустинних їде гордовито
осінь жовтокоса на баскім коні.
В далечінь холодну без жалю за літом
синьоока осінь їде навмання.
В’яне все навколо, де пройдуть копита,
золоті копита чорного коня.
Облітають квіти, обриває вітер
пелюстки печальні й розкида кругом.
Скрізь якась покора в тишині розлита,
і берізка гола мерзне за вікном.
(Володимир Сосюра)

Фото – Катерина Ірха

Красива осінь вишиває клени
Червоним, жовтим, срібним, золотим.
А листя просить: – Виший нас зеленим!
Ми ще побудем, ще не облетим.
А листя просить: – Дай нам тої втіхи!
Сади прекрасні, роси – як вино.
Ворони п’ють надкльовані горіхи.
А що їм, чорним? Чорним все одно.
(Ліна Костенко)

Фото – Олександр Герешко