Іграшки Рудої Кішки

Є ось такі люди, яким хочеться просто посміхнутися.

Марина Федчик належить саме до особистостей-Сонць: і сама випромінює позитив, і «викликає» його на себе.

Хобі у неї не менше сонячне – вона робить іграшки.

Але вони не для гри: ляльки Марини Федчик – твори мистецтва.

Характерні і, звичайно, як і їх автор – запрошують собі посміхнутися…

«Ось Ангел – з Ташкента (ми з іншими майстринями обмінюємося своїми творами), а це – Зберігач Рижих Кішок з Гамбурга в мене живе, вже давно. І з тих пір, як я його отримала, я збираю іграшки, які тримають в руках рудих кішок, у всякому разі, намагаюся… Рудих кішок або ж просто … кішок»

Ну звичайно ж, з Мариною Федчик відразу ж не можна було не заговорити про кішок – ці пухнасті особистості для неї просто культові: і блог у неї від імені Gingercat, називається «Будинок Рудої Кішки», і певну «котячість» власної натури вона не приховує, та й колекціонує все, пов’язане з котами… Стоп, а чому ж тільки «пухнасті особистості»?! У Марининім будинку, крім «брюнетки» Масі, живе чарівна Фаїна – кішка-сфінкс, яка може похвалитися всім найкращим, властивим котам, крім власне … шерсті. Ну гаразд, зараз ми про іграшки… Але чи насправді «іграшки»?..

– І як давно вже «бавитесь у ляльки»?

– Три роки тому мені прислала в подарунок дівчинка з Пітера (ми спілкувалися на форумі, тоді я займалася декупажем) от такого кролика, я взяла його в руки і… Насправді довго не хотіла займатися іграшками, читала форуми, дивилася, цікавилася, але розуміла, що якщо візьмуся – то буде ось це (показує на кімнату-майстерню, яка перетворена в лялькове царство з усіма атрибутами іграшкового виробництва). Якщо, займаючись декупажем і декором пляшок, мені вистачало просто перетворити домашній бар в склад серветок, то для іграшок… Бачиш сама. Так от – я взяла кролика і побачила, як він пошитий. І почала пробувати…

– Марино, хіба ці ляльки – іграшки? Вони ж не для гри…

– Це інтер’єрна іграшка, для прикраси інтер’єру. І дуже багато зараз у світі колекціонерів. У нас в Україні ще не дуже розвинене, а ось в Росії і особливо в Європі… Ми коли нещодавно були з Олександрою (дочкою) в Празі і Будапешті, заходили спеціально в рукодільні магазини… Так там ось така іграшка (показує свої фірмові змійки) буде коштуватиме 20 євро. Сашка каже: «Мамо, та в тебе 3години піде і ти 3 таких видаси…» Я відповідаю: «Правильно, Сашко, але не від того залежить, скільки людина, яка вміє робити, часу витратила, а від того, наскільки люди розуміють і приймають». Зараз ця робота дуже цінується.

– Ви порівнювали роботу над лялькою з процесом виношування і народження дитини. Як же їх потім відпускати?

– Дуже важко… Ну, є іграшки, які йдуть легко, а є ті, які залишаються жити. Ось вона – Бабуся, з нею ще була Ворона, і птаха дуже легко полетіла в Ставропольський край Росії, а літня дама залишилася вдома. Сказали, що вона дуже нагадує і мою маму і мою свекруху, і Бабуся ніяк не хоче йти. Але, якщо раптом прийде хороша людина і скаже, що від неї без розуму, закохана… Я ось теж так іграшки купую – якщо взяла на руки і не хочу відпускати, все – вона моя, не можу віддати. Але Бабуся поки з нами… А по схожій викрійці я шила ще й маленьку Відьмочку, у неї теж була птаха, це по казці про Відьмочку та вченого ворона Абрахаса… Ворона після виготовлення я сушила у вимкненій духовці, забула його там. Вранці донька знайшла і сказала – «О, прикольно, у нас на сніданок дичина!». …А у Бабусі ось така шаль – це хустка, яку носила моя мама. Ось що значить рукодільна душа – Бабуся вимагала шаль, і довелося дістати мамину в’язану хустку і нещадно відкраяти від неї шматину, повісити на Бабусю. У неї взагалі все як годиться: і камея на блузці, і окуляри, і панчішки старенькі, трошки заштопані…

– Ну, тут дуже багато вмінь: ви і скульптор по суті – треба ж зробити тіло, і художник по костюмах і кравець, та і лице малюється вручну… І ідея, звичайно, що важливо… А як приходить задумка?

– Ось зрозуміти це – це як у поета дізнатися, звідки з’являються вірші. Це приходить зверху. Ніколи не знаєш, як і звідки. Ідея може виникнути … від усього. Прихід ідеї – абсолютно неконтрольований процес. Ось моя Шанелька – улюблена моя модниця… Я в черговий раз ходила по секонд-хенду в пошуках ганчірочок для моїх ляльок і побачила лосини – малесенькі, дитячі, в дрібну чорно-білу «шанелевскую» клітку «гусяча лапка». Образ народився відразу: стало зрозуміло, хто буде шитися, яка вона буде, як буде стояти, які в неї будуть очі… Відразу! Дивлячись на ці маленькі штанці… До речі, вона живе у мене в Ужгороді і ніяк не знайде нову маму, напевно, тому, що я не дуже хочу її віддавати… Були б ми там, я б показала свою весільну фотографію: я на ній у сукні в таку ж клітку, в червоно-чорному, але фото то чорно-біле, і виходить, що я теж в малюнку «шанель», і така ж зачіска. Олександра каже: «Ну подивися, мамо, – це ж твій портрет!» Майже автопортрет! …А іноді вони мені сняться. Бабуся з Вороном снилися, що вони сидять удвох і пліткують на лавочці…

– А бувають ось дійсно портрети?

– Ну… Бувало у мене, що просили зшити портрети. Дівчинка КВН-ниця хотіла для своїх батьків пару ляльок, приносила фотографії, у вельми цивільному одязі… І так вийшло, що я пошила дві «молоді» ляльки – хлопчика і дівчинку в українських костюмах стилізованих… І коли віддавала, дівчисько була в захваті, говорить: «Я навіть не заїкалася, що мій тато фанат вишиванок, а ти йому пошила». Вийшло передати і образи, ще й зачіску мамі… Не обов’язково робити портретну ляльку – я ж не художник-копіїст, можна передати певні штрихи, люди вже впізнають себе і це приносить їм радість.

– А є більш улюблені ляльки, або це як діти – всі рідні?

– Ну, найулюбленіша – зазвичай крайня, як у всіх, напевно. Але, звичайно, є ляльки, які залишили особливий слід у душі. Як той Янгол, що там сидить. Він зшився за п’ять годин на день річниці смерті моєї мами, точніше, напередодні. Я ввечері сиділа, просто дивилася телевізор, потім встала, вимкнула його, закрила ноутбук, взяла ганчірочку і через п’ять годин вже був Янгол. Сумний Янгол. Напевно, йому треба було тоді з’явитися, у мене він і живе.

– Ви якось розповідали, що в роботі, як правило, одна лялька…

– Я рукодільниця з довгим досвідом – ось, все, що вишито на стінах, вишите мною, дуже багато раніше в’язала светрів – і я прекрасно знаю, що якщо загорілася ідеєю, а щось не закінчила, то колишня робота буде лежати рік, і два, і три, це на віки. Тому цей принцип у мене давно. Що книги завжди дочитую перш ніж почати нову… Тут ось ще що: якщо у тебе є ідея, яка хвилює, то маєш стимул закінчити попередню. Поки що, слава Богу, вдається уникнути недоробок. Це біда у багатьох інших дівчаток-рукодільниць, з якими спілкуюся: там недошито сукню, там недороблена волосся… У мене ж лялечка народжується і до останньої секунди чекає своєї появи. І дає далі дорогу іншим, принаймні, ми з нею так домовляємося …

– Наряд – це морока? Все таке мініатюрне…

– Це мій головний біль. Відбувається як: йдеш на секонд-хенд, купуєш різні ганчірочки, цілий мішок у мене цього неподобства. Або ходиш по магазинах, вишукуєш тканини з дрібним малюнком, а продавщиці дивляться на тебе як на диво, коли просиш 30 сантиметрів відрізати… Або замовляєш в Інтернеті страшенно дорогі спеціальні тканини для рукоділля. Є у мене кравчиня, яка віддає мені всякі клаптики, а ще я чіпляюсь до кравчинь в ательє з дивними проханнями – віддати мені обрізки… Угорська бабуся, взагалі-то, одягнена в стару шкарпетку, яка, як у всіх буває, втратила свого близнюка. І Сніжка народилася… з пари шкарпеток, які я побачила в супермаркеті. Я її робила не на замовлення, а просто побачила цей малюнок, і зрозуміла, що буде «північна дівчинка» в такому ось светрику. Вона могла б бути і на ковзанах, але я вирішила, що Сніжка буде грати в сніжки, бачиш – він у неї в руці…

– Чарівне створіння. І дуже стильна, до речі. А ще у неї фантастичні очі…

– У багатьох вони схожі – ну, я ж однією рукою малюю… Дівчатка, мої подружки з Інтернету, прозвали цих моїх лялечок (не тих, які з об’ємними носиками і круглими вічками, як Бабуся) – «ляльки з планети Глазюкі». Ну не виходить у мене намалювати лялькам маленькі очиці! А якщо виходить, то це велика рідкість. Є у мене така лялька – міс Браун. Вона у мене вийшла такою англійської старою дівою – молодою, років 28-ми, і в неї очі невеликі. Вона вся така в строгому англійському стилі і теж у мене в Ужгороді живе і нікуди не хоче йти. Ну, я не страждаю від того, що у мене ляльки вдома живуть. Рано чи пізно вони завжди знаходять, куди їм йти…

– А хто був серед перших?

– Ось цей Гном! А найперші – зараз принесу! …А хто ще – Кішки! Це поширена форма з Інтернету – коли я потримала в руках того зайця, відразу залізла в мережу в пошуках: хто ж у мене буде. У мене не вистачало сил стриматися, і я взяла ці ганчірочки з собою на роботу в поліклініку, і коли у мене не було хворих, від руки намалювала викрійку і їх шила. Всі, хто тільки починає, спочатку шиють по чужих викрійках. Поширені «тильди» – це вже класична форма. Я пошила таких дві, а одна в мене довго сиділа без голови, поки я не знайшла образ. А потім народилася угорська бабуся. Я знайшла ось ці маленькі пестик і ступку… Така типова угорська бабуся…

– З Великої Доброні…

– …З Великої Доброні, з окулярами на голові, з шаллю такою… Такі угорські літні дами приходять до мене на прийом раз на день точно… І зачіска у неї така характерна, і фігура.

– А кішки – це культ…

– Кішки – це все!.. Кішок у мене багато різних. Але я їх в основному дарую, люблю їх роздаровувати. Сама ж, якщо бачу десь іграшку з рудою кішкою, то думаю, як її придбати.

– Ось ще Кіт…

– Що Кіт, який летить, теж викрійка-«тильда». Що б зрозуміти, як свою викрійку намалювати, треба взяти чиїсь викрійки і подивитися, як воно лягає, як працює тканина, як з намальованого виходить об’ємне зображення. І потім ти вже можеш собі уявити, як будеш робити свою викрійку.

– Бачила в Інтернеті фото Вашого Маленького Принца, це щось… Але, напевно, ляльки-дівчатка народжуються частіше?

– Дівчаток частіше замовляють: я хочу Відьмочку, а я – Кухарку… Але «хлопчиків» теж шила – їх для чоловіків замовляють. Ось Кухаря робила… Тобто спочатку Патріка. Тут така історія: для Саші Богданова в подарунок замовили мені Кухаря. А народився у мене цей ірландець Патрік, який любить пиво і весь у зеленому. Я його показую Олександрі, а вона – «Мамо, не віддавай!». Я: «Ну, я ж в подарунок пошила. Але запитаю…». І пишу замовнику ненав’язливо: «Зшила Патріка, любителя пива… Але якщо не подобається, я пошию Кухаря!». Він відповідає: «Подобається! Але замовляли Кухаря…». Я: «Все, все, буде Кухар!», ми не повертаємося до питання … і Патрік живе у мене на кухні! А тут перед Новим роком звертаються до мене: «Моя дружина дуже любить казку про Маленького Принца, можна зшити?». Відповідаю: «Ну, не знаю…» і через три дні дзвоню – «Забирай!». Він: «Так швидко?!». Ні, три доби – це не швидко, але я поки цього Принца не позбулася… Вночі би спати, а він мені спокою не дає. «Ну добре, одягну тобі смугасті штани. Можна вже спати?». «Ну все, буде у тебе жабо на кофтині! Дай поспати, вранці на роботу!». «Гаразд, зроблю тобі золоте волосся! Можна, я вже засну?! ». Вранці встаю з тим, що треба терміново шукати золоте волосся, інакше він від мене не відчепиться. Ні, вони не відпускають, вони самі вибирають собі одяг, вони зі мною розмовляють. Це таке напівбожевілля… Заходжу вранці в мережу, дівчата в форумі запитують – ну, в пі на п’яту ми тебе в Інтернеті бачили, але що ти в шість ранку тут робиш? Не повірите – до половини п’ятого дошиваю ляльку, повісила її, збираюся лягати, а вона дивиться на мене: «Ти що, не бачиш, що в мене одне око більше від іншого?!». Перемалювала. «А в руках у мене що буде? Чому у мене немає конвалії? ». «Буде в тебе зараз конвалія!». Зробила конвалію. «Влаштовує. Але чому в мене на короні немає намистинок?». Доліпила на корону намистинки – «Все тебе влаштовує? Пів на шосту, можна лягати спати?». «Можна, тільки родимку мені ще домалюй. Ось тут!». Домалювала. Куди вже спати?..

– Які замовлення цікавіші?

– Коли залишають більше простору, змальовуючи образ людини. Кажуть: зший щось на свій розсуд, що сама б подарувала. Зараз замовлення буде дуже цікаве: зшити сімейну пару – він угорець, вона естонка… Багато цікавих думок виникає, коли спілкуємося на форумах, я це називаю «електростимулятор»: оголошуються конкурси, дається тема. «Спільне пошиття» називається – ось як відьмочок перед Хелоуїнм ми робили, хто як бачить. Дуже цікаво… От у минулому році перед Новим роком була тема сніговиків. Ось він, мій Сніговик. Взагалі-то сніговик – банальна ж штука: капелюх має бути, морквина… А ось мій вирішив чомусь, що ніс він сховає – морквину-то у нього мало не вкрали. Йшла якась п’яна компанія, побачили, що у Сніговика стирчить морквина, вони почали її тирити, а він встиг її сховати. Ось і дірка замість носа у нього закрита рукавичкою. Так само і «Друзяки» народжувалися для конкурсу рукотворних ялинок: зірка впала з ялинки, і ялинка допомагає їй забратися назад. Легко з’явився на світ і Сальвадор Далі – там мені дали простір для творчості. Він призначався художнику, дизайнерові. Вийшов такий шарж на Далі, а щоб підв’язати його до іменинника, моя донька переробила картину, в якій автопортрет Далі замінений на портрет іменинника.

– Пам’ятається і Кофеюшка…

– Моя Кавова Фея? Приємне замовлення! Є категорія людей, у яких практично все є. І ось коли йдеш до них на день народження, не знаєш, що подарувати. У мене є знайомий, у якого багато оформлених мною декупажних пляшок. Він замовив мені пляшку – в подарунок. Питаю – для кого? Для жінки, яка займається постачанням кави в Ужгород. Кажу – давай я зроблю тобі Фею. Він: «Не дуже розумію, що таке фея». «Довірся!». «Добре, у тебе є 5 днів!». І два дні я ходила, думала… А я ж ще пластикою займаюся, всякі штучки роблю, і ось ліплю я черговий якийсь торт, і виходить у мене маленька чашечка. Ось! Ось воно! У мене буде Фея, яка тримає в руках чашку з капучіно, з сердечком на ньому намальованим… він мені телефонує і розповідає: «Я в житті не думав, що жінка за 40 буде стрибати з лялькою по квартирі, закинувши всі свої ящики з подарунками! Ця лялька сиділа на святковому столі, вона її обіймала, дуже раділа… ». Кофеюшка – теж «із планети Глазюкі». Ну а де ж живе душа, як не в очах?! Ось душу і показуємо…

– Добре, люди… Є кішки. Ворони…

– Ще зайці! Теж тема. Другу-КВН-щику пошила на прохання велику довгу ляльку з баскетбольним м’ячем і в майці і шортах – він займався баскетболом. На що інший КВН-щик: і мені, в мене через місяць день народження… Яку? Дивлюся старі КВН-шні фотографії, а там десь він в окулярах і з вухами такими… Шию хлопчика-зайчика, ще й з портретом на майці. Він розповів, що батьки одразу ж забрали цю ляльку, посадили на комод і дають її йому тільки помацати – вийшла повне портретна схожість. І він відразу ж замовив своїй дівчині на день народження, і я зшила дівчинку-зайчика, а потім написав: «Готуйся шити зайчат!»… Їм на весілля я декорувала келихи і робила вінок, на якому сидять ці два зайці у весільному одязі, а зараз – ну так, готуюся шити зайчат… Для іншої пари я теж робила вінок, але вже з котами – різдвяна така композиція. Через півроку брат молодого попросив пошити кошеня, але я сказала, що треба почекати. Прийшов час, коли чекати вже було майже нікуди, але кошеня все не шилося. Зате у мене народився дуже гарний образ Лелеки. Він сидить такий втомлений, склавши крила – тримає немовля: він приніс, свою роботу виконав, тепер відпочиває. Я цю роботу виклала в Інтернет як майстер-клас, і деякі дівчатка вже робили такі подарунки. І ще одного такого Лелеку я шила своїй подружці, яка народила в Одесі і відвезла його туди, а там іграшку побачили друзі і замовили його для Центру репродуктивної медицини, і Лелека живе у одного з лікарів у кабінеті.

– Схоже, ляльок Ви слухаєте більше, ніж замовників…

– Я їх слухаюсь, це ж їх образ, і виконую їх побажання. Вони через мене приходять в цей світ – таке враження, що вони знайшли мене і вирішили: давай, роби, а ми розповімо тобі, якими ми повинні бути…