Цієї неділі в Ужгороді колядували. «Коляди в старому селі» зібрали Янголів, Дідів, Пастирів і Чортів з усієї області, аби довести: святкові обряди Закарпаття – це традиція, що живе.
У музеї народної архітектури і побуту відбувся фестиваль колядницьких колективів, куди приїхали фольклорні гурти з усієї області. У сніговому антуражі та зі святковим настроєм коляда ходила старим селом. Автентичність місця додавала шарм дійству, а настрою колядникам – старі, утім, збережені хатини з їхніх районів.
На подвір’ї хати з Міжгірщини – гучна музика: і баян, і скрипка, і, звісно, барабан. Петро Петрище, який серед музик має почесну роль – бубнаша – каже: «Наша коляда відмінна обрядом, маємо власний колорит, як гірський район, і вертепне дійство своєрідне. До того ж Міжгірщина, як й усе Закарпаття, перебувала і під чехами, і під мадярами, і кожна нація лишила відбиток і на святкових обрядах. Та й район у нас один, а у кожному селі – своя коляда. Це лишилося від дідів. Ми зберігаємо свої традиції, і не лише у колядках, а також і у весільних звичаях. Найпопулярніші ж колядки у нас – «Нова радість стала», «А ми Божі слуги…», «Коли звізда ясна…». Ця відрізняється мотивом від тої, яку співають в всьому Закарпатті». Пан Петро говорить: колядники збирають гроші на церкву, а першими починають ходити гурти менших колядників, вже за ними – дорослі. Такі свята необхідні, наголошує бубнаш: «Мусимо не забути традиції, бо так і себе забути можемо. Досить уже всяких китайських підробок, іграшок, якими діти бавляться, треба своє піднімати, як от коляду нашу рідну».
Виноградівщину представляє колектив з села Хижа. Художній керівник Ірина Турцанаш розповідає: ««Ми стараємося колядувати так, як наші бабусі і дідусі. Костюми, до речі, теж прагнемо зберегти – деяким сорочкам наших дівчат по сто років. У сьогоднішньому нашому виступі буде вісім колядок. Ми покажемо, як колядують саме в нашому селі. У вертепі беруть участь Ангели, Дідо й Баба, Пастирі – усе традиційно, але саме дійство особливе, наше, з Виноградівщини».
Чи не найгучніший гурт отаборився біля хатини з гірського села Лазещина – Рахівщину представляють колядники Косівської Поляни, які цілком можуть позмагатися за звання найяскравіших учасників фестивалю. Оригінальні костюми та веселий настрій – це ще не все: тамтешня, горянська, коляда, направду особлива. Таких от юнаків, уже досвідчених колядників, у селі називають Царі, і вони три дні звеселяють людей. Власне, на Різдво гучить вся Косівська Поляна – тут колядують цілим селом, жодну хату коляда, або ж, як тут кажуть, колєда, не минає.
Володимирко – наймолодший у гурті – грає роль Ангела, а в його костюмі – елементи святкового вбрання гуцулки. Хлопчик зізнається: за час коляди може назбирати і більше тисячі гривень. Старші говорять: колядують переважно на церкву, хоч дещо ділять і між собою, а в святкові дні мусять обійти чим більше хат, «поділивши територію» між ще трьома гуртами «Царів».
Іван – Цар, розповідає: коляди по-гуцульски вирізняються і через діалект, і звичаями. Він вбраний в офіцерську форму, густо прикрашену всілякими намистами. «Ще коли були наші діди, важко було дістати такі пацьорки, брошки, і дуже за ними колядники полювали – брали від дівчат, навіть з-за кордону привозили. Тепер уже легше дістати, от тому так густо і прикрашаємо – як дозволить фантазія».
У іншого Івана костюм менш яскравий, зате найгучніший. «Я – за Діда. Моє вбрання важить майже 40 кілограмів, тут багато дзвоників – пастуших, з латуні, з бронзи…»
Гучною колядою у старому селі на Закарпатті провели свята – до наступного року, коли, вірмо, колядуватимуть не менш весело, цікаво й так само справжньо по-закарпатськи.
Більше світлин – у фоторепортажі.
Залишити відгук
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.