Війна змінює. Повернення в мирне життя, почасти, поєднується з розвитком в людини нових або давно забутих талантів. І це – не дивно. Мистецтво – та сила, яка дійсно допомагає, зцілює, відкриває нові перспективи. Недарма психологи бачать у мистецтві один з найефективніших видів реабілітації. Боєць реалізовує себе, знаходить нові грані та бачить світ з іншого, кращого ракурсу. Якщо ж до власного таланту додати ще й неабиякі організаторські здібності, то на виході можна отримати ефективний суспільний проект, який вже сам дасть змогу допомагати тим, хто цього потребує.
І нам вдалось поспілкуватись з людиною, яка сьогодні успішно застосовує подібну формулу.
Анатолій Готько, офіцер, учасник АТО, який після повернення на мирну землю почав займатись живописом, а згодом заснував проект ARTvsWAR (Мистецтво проти війни), де є головою правління. За час своєї діяльності проект неодноразово працював на благо країни. Створений учасниками АТО, він об’єднав також людей з особливими потребами. На сьогоднішній день завдяки діяльності ARTvsWAR організовано кілька всеукраїнських благодійних акції та мистецьких заходів.
Наразі Анатолій займається мистецтвом, але сьогодні ще й на державному рівні. Нещодавно він став науковим співробітником Мукачівського історичного музею і продовжує свою діяльність в стінах легендарного замку «Паланок».
Високий чоловік із широкою посмішкою зустрічає нас одразу, як тільки ми входимо на територію замку «Паланок». Поряд – картини, якими милуються всі відвідувачі. Чесно кажучи, навіть далекій від мистецтва людині важко байдуже пройти повз. Залишаємо речі у невеличкому приміщенні, про яке Анатолій погодився розповісти згодом, і вирушаємо на екскурсію до двох картинних галерей: виставка робіт угорських художників «Богородиця» і персональна виставка відомого далеко за межами краю закарпатського художника Василя Бобіти.
Повертаємось у напівпорожнє приміщення зі столом, кількома стільцями і макетом військового, але інтрига і досі тримається.
– Анатолій, ти у своїй діяльності дуже тісно співпрацюєш із військовими. Цікаво, яким був твій шлях у армії?
– Був офіцером запасу, звільнився після розпаду СРСР і з того часу з армією мене нічого не пов’язувало. Коли почався Майдан, то вирішив поїхати один раз, потім вдруге. Коли відібрали Крим і Схід, назвали зоною АТО, тоді пішов у військкомат і написав рапорт. Довго не брали, але згодом взяли. Улітку 2014 року потрапив у 4-й територіальний батальйон Закарпаття. Відразу відправили у частину, потім довго служив на полігоні в Оріховиці, далі знову частина. Лише згодом, у листопаді, ми поїхали на Схід. Повоював два місяці до отримання травми хребта, – про це Анатолій згадує неохоче і в його голосі відчувається нотка болю.
– Ти активний, енергійний і ніколи не сидиш на місці. Творчість завжди присутня у твоєму житті?
– Звичайно. У дитинстві навчався в художній школі (посміхається). Влітку 2015-го, після тридцятирічної перерви вирішив повернутись до цієї справи і знову почав писати. Як на одному диханні, я написав чотири картини: «Батьківська хата», «Донецький аеропорт», «Як я бачу Україну» і «Паланок». Усі роботи виконані акварельними фарбами. Важка техніка, але тим не менше, працюю тільки з нею, хоча до цього писав олією, а це вперше спробував акварель.
– Як художник ти віддав свої роботи на виставку чи знайшов інший шлях для їхньої реалізації?
– У жовтні було створено благодійний проект, присвячений Дню захисника України в Києві. Завдяки цьому проекту, нам вдалось допомогти шістьом сім’ям, які втратили годувальника в АТО і зібрати для кожної певну суму грошей. Влаштували аукціон і виручені кошти перерахували через платформу «Люди допомагають людям» на рахунки родин, у тому числі – однієї із Закарпаття. Суми отримали не великі, приблизно по три тисячі гривень, але відчуваю на душі спокій, долучившись до такої справи, – Анатолій показав кілька світлин з аукціону.
м. Київ. Благодійний аукціон «ARTvsWAR»
– Чи були презентовані ще чиїсь роботи?
– Було дуже багато робіт. В основному їх писали військові, які повернулись із зони АТО, люди з особливими захворюваннями: легенева гіпертензія, люди-метелики. Але їхні очі сяють, всі вони радіють життю і з великим ентузіазмом погодились допомогти.
– На сьогоднішній день скільки в тебе робіт? Намагався підрахувати?
– Не рахував. Напевно, близько п’ятнадцяти. Усе – після АТО і тільки акварель. Коли пишу, то не замислююсь над кількістю.
– Знаємо, що ти залучився підтримкою відомих творчих особистостей. Які гості брали участь у благодійних акціях?
– Місцем проведення обрали Золоту залу старовинної садиби графині Уварової. Вирішив запросити небайдужих до таких заходів людей, які змогли емоційно його довершити – фронтмена гурту «Без обмежень» Сергія Танчинця, добре знаного ще з часів Майдану – Piano Extremist і народну артистку України Ніну Матвієнко. Атмосфера була чудова і людям неабияк сподобалось.
– Як ти визначав сім’ї, яким потрібна була допомога? Був створений певний принцип чи це справа випадку?
– На моє прохання мені надали списки родин загиблих. У мене була цілком логічна, на мою думку, тактика і я намагався обрати одну сім’ю з однієї області, таким чином охопивши всю Україну. Шукав особливі (багатодітні) сім’ї, які втратили годувальника і залишились діти-інваліди чи мама-інвалід. Оскільки вони в такому скрутному становищі, то найбільше потребують допомоги. Працювали з однією родиною, в якій чоловік загинув і не отримав статусу «Учасник АТО». Спочатку в планах було чотири сім’ї, але потім я збільшив їх кількість до шести.
– Хотілось би повернутись до одного цікавого пункту, пов’язаного з армією. Усім дають позивні і ти не виключення. Нерідко можна почути, як побратими звертаються до тебе: «Джоконда»? Чому цей шедевр асоціюється у них з тобою?
– Позивний отримав, будучи вже в АТО. Проводили інструктаж і заборонили всі звання, віддавання честі і т.д. Кожен мав вигадати собі позивний, а зі мною сталася заминка. Тоді хлопці дізнались, що я малюю і сказали: «Будеш Джоконда». Я погодився, оригінальний і цікавий позивний, то чому б і ні.
– Вдалось побачити тебе з гітарою. Давно розвиваєш в собі ще і талант музиканта?
– З військового училища знаю кілька акордів. Починав серйозно зі Святослава Вакарчука. Паралельно пишу вірші ще зі шкільних років, коли є натхнення. Під впливом АТО написав один на російській мові, але ж головне не мова, а сенс, який він в собі несе. Поглянув на свою гітару і вирішив спробувати покласти слова на музику. Зараз необхідно записати її на студії і вже незабаром пісня, яку я присвятив 4-у БТрО 128 бригади, побачить світ.
– Раптом ти опиняєшся в стінах історичної архітектурної споруди – Мукачівського замку. Як вдалось потрапити в Паланок?
– Потрібно було розвиватись далі. Крім громадської роботи виникло бажання і офіційного працевлаштування. Звернувся у міськвиконком, у відділ культури, а через деякий час отримав пропозицію стати науковим співробітником в галереях історичного музею, замку «Паланок».
– Працювати в галереї, певно, складно. Багато обов’язків звалюється на плечі?
– Щоб відкрити виставку того чи іншого художника, потрібно мати певну кількість картин. Оскільки я добре вже знайомий з цією справою, то займаюсь їх розміщенням за тематикою чи форматом, встановлюю правильне освітлення картин, якщо потрібно, відкриваю виставки. Звісно, постійно зустрічаюсь і спілкуюсь з митцями, а також підтримую зв’язок з іншими галереями України та Європи, щоб «іти в ногу» з сучасністю. Окрім планової роботи також створюю власні проекти.
– Повернемось більше до твоїх проектів. Напевно, на основі робіт з благодійного аукціону і виникла думка про створення організації?
– Так, громадська організація «ARTvsWAR» («Мистецтво проти Війни») була створена в жовтні після проведення благодійного проекту, де власне я і став головою правління. Вже під час роботи в історичному музеї, мною був створений і, завдяки керівництву, реалізований черговий проект: благодійний АРТ-ярмарок «Вони теж хочуть бути щасливими» на підтримку дітей-сиріт з особливими потребами. Минулого року ще був один захід: ми возили в Європу (Будапешт, Прага) світлини нашої 128-ї бригади, щоб люди за кордоном побачили реалії того, з чим стикаються наші бійці в зоні проведення бойових дій на Сході України.
– Звичайно, ти маєш плани на майбутнє. Можеш привідкрити завісу?
– Плани дуже великі і їх дійсно багато. На часі головна мета – відкриття експозиції бойової слави для загального доступу в замку. Маємо приміщення, в якому почали проводити ремонтні роботи (саме те приміщення, де ще на початку нашої зустрічі ми залишили речі і де знаходимось зараз). Хочеться донести до людей всю серйозність ситуації в Україні і з чим мають справу наші військові. Шкода, коли приїжджають групи іноземних туристів з Угорщини, Словаччини і навіть не знають про становище на Сході. А з цим проектом вдасться максимально правдоподібно і без зайвих слів поділитись болем нашої країни.
Замок «Паланок». Благодійний ярмарок «Вони теж хочуть бути щасливими». Збір коштів для дітей-сиріт
P. S. У ході нашої розмови Анатолій зачепив тему кількох своїх нових суспільних проектів, проте самі задуми тримає в цілковитій таємниці, чим лише ще більше інтригує. Що ж, будемо з нетерпінням чекати продовження…
Залишити відгук
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.