Сьогодні довелося стати свідком того, як на переході біля автобусної зупинки 8 Березня машина ледь не наїхала на хлопчика, який намагався перейти на інший бік. На переході! На дитину!
На жаль, цей факт зафіксувати не вдалося, і номера машини записати теж. Обурюватися без толку – невдячна справа, а от спробувати проаналізувати, чому взагалі таке можливо, варто.
Найголовніше питання, що виникає при огляді, так би мовити, місця події: це взагалі-то перехід або такий собі своєрідний «іхтамнєт», тобто – його там немає? Судячи з прикладеної фотографії, трактувати можна і так, і сяк, бо ділянки білих смуг, які проглядають подекуди, важко назвати повноцінними смугами. Тим часом, неподалік розташований навчальний заклад – гімназія, і діти, що добираються до місця навчання на автобусах і маршрутках, обов’язково, зійшовши на зупинці, будуть переходити дорогу саме тут. Так, в декількох десятках метрах від цього начебто переходу є світлофор. Але де ви бачили дітей, які підуть туди, коли поруч є затерті, але все ж таки ознаки переходу?
Є пропозиція до відповідних служб визначитися нарешті: це перехід – з усіма перевагами для пішоходів, або це його залишки, і тоді треба змити всі сліди, щоб не дезінформувати народ.
Найсумніше, що такий горе-перехід в Ужгороді не один. Щовесни відповідні служби відчувають натхнення і малюють білі, червоно-сині і різні інші смуги на жвавих переходах, забуваючи при цьому про інші, на їхню думку, незначні. А потім трапляються неприємні, а іноді і трагічні події. І винуватих, звісно ж, немає. Ну, насправді, не звинувачувати ж тих людей, які не спромоглися просто намалювати білі смуги на переході.
Залишити відгук
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.