Дивлячись зимового ранку на свої квітучі орхідеї, яким байдуже, яка погода за вікном,головне, щоб їм було тепло і затишно, згадую рядки вірша наймелодійнішого російського поета Сергія Єсеніна про чарівницю-зиму. Правда, в дещо зміненій мною інтерпретації:
Никак не дремлют орхидеи нежные
Под эти вихри снежные
У мерзлого окна.
Им видится прекрасная,
В улыбках солнца ясная
Красавица весна.
Ніжні, барвисті і такі тендітні пелюстки орхідеї, як нездійсненна сила тяжіння для людського ока і натхнення. З одного боку підвіконня милуєшся буйним цвітінням, а з іншого – білим і пухнастим снігом, який тимчасово прикрив нескінченний бруд вуличних дворів …
Так і в житті: то смуга біла, то – чорна, і ти думаєш, як зупинитися на білій і йти вздовж, насолоджуючись …
Залишити відгук
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.