Натягнутий нерв – вперше, напевно, довелося на власні очі переконатися в реальності цієї метафори. Бойовий командир української армії, на кілька днів опинившись на батьківщині, в Ужгороді, дивується з приводу самої можливості мирного життя в ЦЕЙ час, спілкується з родичами своїх бійців, матюкається … Це не інтерв’ю – думки, висловлені тим, хто виконує бойове завдання. І зі зрозумілих причин – без імені і без фото головного героя. Поки що …
– Там немає понеділка, суботи. Як, втім, немає ранку, ночі. Є завдання, яке потрібно виконувати!
– Стан нашої армії? Незручно висловлюватися при жінці, але інших слів не маю: жопа! Планомірне і систематичне знищення армії почалося в 1992-му році. Авторами проекту «реформування збройних сил України», скоріше за все, були «товариші» з московською пропискою, не інакше!
– Мені, кадровому військовому, чиї батьки і брати – військові, спостерігати за тим, що відбувалося в українській армії … Коли я тижнями проводив підготовку в полях, на мене дивилися … Розумієте, як? А я знав, і бійців своїх готував до того, що Україні доведеться воювати. Ця казка про непотрібність збройних сил: «Ми – мирна країна … Бла-бла …». Сподіваюся, тепер уже всім зрозуміло?!
– Російська армія, стягнута під наш кордон – чітка психологічна атака. Уявіть: проти наших частин, озброєних зброєю, зразка минулого століття, обмундированого … дивним чином, стоять частини в повній бойовій готовності: обмундирування, озброєння, підтримка з повітря …
– Мирне населення підтримує, причому настрій його помітно змінюється з веденням АТО – на нашу користь, маю зауважити. Так, є й такі, хто прямо говорить, що проти нас. Що ж … Але: є бабуся, яка напекла для нас пиріжки, є й ті, хто приносить продукти, воду … Ми вдячні, але, скажу чесно, ставимося з пересторогою … Були прецеденти …
– Ми – не найманці! Віддати наказ «Вогонь!» – потрібно мати відповідальність. Убити одного з них – одна справа, а поцілити в жінку чи дитину – з цим потім жити доведеться! Тому кожен постріл …
– Звичайно, логічніше було б прийняти рішення про введення воєнного стану: тобто – не зачищати міста, а протягом певного часу «накрити» всіх, не втрачаючи своїх бійців! Але для цього слід визначитися: європейські цінності чи жорстка позиція … Я так думаю! Або ведіть мирні переговори, йдіть дипломатичним шляхом, відводьте армію. Або вводьте військовий стан і не втрачайте людей! Не можна постійно перебувати МІЖ …
– Є нормальні генерали! Є … Вони йдуть з бійцями поруч, розуміють, що відбувається. Ну, не може мужик, який все життя просидів у військкоматі на хабарах, бути нормальним командиром! Не буває так! Але й стверджувати, що в армії – лише ті, кому нікуди було в мирний час діватися, теж не треба! Тут – люди, готові захищати Батьківщину! Вони готові були вчитися цьому, отримуючи копійки і не маючи соціального захисту! Тепер вони це роблять!
– Чим все закінчиться? Не знаю … Адже я не володію всією інформацією … Щось знаю, про щось здогадуюся. Сьогодні армія отримує безцінний бойовий досвід. ТАМ немає «закарпатців», «львів’ян» … ТАМ є бійці, які розуміють один одного, бо пройшли випробування полем і боєм. Так, зараз йде формування української армії! Але не хотілося б, щоб вона створювалася на наших кістках!
Він ретельно пояснить, для чого кожному солдату необхідні певні предмети. Потім відкладе складаний ніж – зайва розкіш! Він зосереджено пише список необхідних для бійців його блокпосту речей, визначаючи кількість і якість – без сентиментів і лірики … Він абсолютно не реагує на звучне лускання надувних кульок в руках дітей, що граються навколо… Ще кілька днів – він збере всі бандеролі від близьких для своїх бійців, накупить і дістане необхідну амуніцію для себе, і поїде туди, на Схід. Воювати … Потім все скінчиться … Потім … Він повернеться, з цим своїм досвідом … І у нього та його бойових товаришів, очевидно, виникне чимало питань …
Залишити відгук
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.