Земля розбрату. Звідки ростуть ноги численних земельних скандалів в Ужгороді

Вкотре в Ужгороді за останній рік випливають земельні афери, початок яких ще у рішеннях Ужгородської міськради під головуванням Сергія Ратушняка. Тоді, у 2006-2010 роках, як свідчать результати інвентаризації міської землі,  виділили понад 4 тисячі земельних ділянок. 
Нагадаємо, що ще у червні 2011 року прокурор Ужгорода Іван Штефанюк висунув протест на рішення попередньої каденції Ужгородської міської ради про роздачу цілої тисячі (!) земельних ділянок у заплаві Ужа (район вулиць Саксаганського, Ярослава Мудрого) через те, що місце було визнано зоною потенційного затоплення у разі паводка. 
Так само незаконним визнали й виділення у грудні 2008-го двох сотень земельних ділянок під забудову в охоронній зоні аеропорту «Ужгород». У 2011-му Ужгородська транспортна прокуратура видала приписи щодо припинення будівельних робіт на приаеродромній території. Причиною стало те, що виділення землі відбувалося без жодних експертиз і погоджень. Згодом Вищий адміністративний суд України поставив крапку у судовій тяганині, відхиливши касаційну скаргу Ужгородської міської ради, а ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду, яка визнала незаконним виділення ділянок на вулиці Собранецькій, залишив без змін.
Кожному двору – своя афера!
Черговий конфлікт минулого тижня розгорівся на вулиці Загорській у подвір’ї гуртожитку для глухонімих. Саме туди вже вдруге за цей рік приїхали будівельники, які намагалися встановити на зеленій зоні паркан, а згодом розпочати забудову території.
«У 2008 році Ужгородська міська рада виділила тут дві земельні ділянки під приватну забудову, хоча ми знайшли земельний акт 1959 року про те, що ця земля належить гуртожитку. Нас не ознайомили з рішенням міськради, в самому документі ніде не було вказано, що це гуртожиток для інвалідів. Написали просто: будівля № 5 на вул. Загорській», – розповідає директор УВП «Синевир» УТОГ Олег Гацюк.
«Після першої спроби захоплення території у березні-квітні цього року, вже у травні ми звернулися до суду. Однак суд прийняв рішення на користь відповідача. Ми, в свою чергу, у десятиденний термін подали на апеляцію у Львів, проте рішення й досі не прийняте. Справа «застрягла» у черзі», – каже пан Олег.
А тим часом власники ділянок за ці роки вже неодноразово змінювались. «Сюди багато людей приходило, але коли бачили, де ці ділянки, на якій території, коли з’ясовували суть справи, то одразу відмовлялися», – продовжує Василь Софілканич, завідувач гуртожитку. Однак не всіх двозначність у питанні власності землі зупинила. 
«Ділянка виділена законно. З цього приводу є позитивне рішення суду, яке вже вступило у законну дію. Тому ми будемо встановлювати паркан. Тут заплановано зведення двох приватних невеличких будинків, які ніяк не заважатимуть мешканцям гуртожитку», – апелює представник власника Роман Т. Однак доводити справу до фізичного протистояння, каже пан Роман, власник ділянок не хоче. «Зараз ці люди, які перешкоджають встановлювати паркан, вчиняють хуліганські дії. Ми викликали міліцію, тож нехай вона в усьому розбирається. Закон на нашому боці».
Керівництво ж гуртожитку запевняє, що воно так само звернулося до правоохоронців. Люди кажуть: готові боротися за неправомірно відібрану в них землю будь-якими методами, навіть за потреби відстоювати її фізично. І на це у мешканців є свої аргументи: «Зараз у гуртожитку проживає 76 людей, у тому числі 17 дітей. Їм навіть не буде куди вийти подихати свіжим повітрям, бо всю зелену зону в нас просто відбирають. При цьому ми з’ясували багато фактів не на користь наших опонентів – ніхто із сусідів не давав погодження меж цих ділянок. 
Так само дивною є математика: площа території разом із гуртожитком раніше становила близько 24 соток. Останнім рішенням міськради нам залишено 16. Тим часом під приватну забудову виділено дві ділянки по 6,5 соток. Разом – 13. Тобто щось у цій математиці не сходиться. Або нам залишили насправді менше, або менше виділили власникам. Дивно, як це у суді таких очевидних фактів не побачили», – обурюється Олег Гацюк.
Варто нагадати, що за подіб¬ним сценарієм розвиваються події й у багатьох інших куточках обласного центру. Так, зокрема, у квітні цього року в Ужгороді, на вулиці Заньковецької, 36, під вікнами кооперативної 5-поверхівки так само розгорілася боротьба за зелений сквер. Забудовники знову ж таки вже не вперше намагалися встановити посеред зеленої зони огороджувальний паркан. Такі дії мешканці будинку зустріли активним спротивом. Показово, що практично усюди ужгородці готові дійти аж до фізичного протистояння, лише б не допустити забудови.
Згодом з’ясувалося, що на місці скверу побудуватися зібрався директор КП «Ужгородський Водоканал» Юрій Омельяненко. І хоча люди переконані, що виділення землі у них під вікнами – незаконне, – представники будівельної фірми традиційно наполягали, що всі документи на зведення огорожі у них є. Мешканці, природно, обурені – ділянка, що десятиліттями була їх зеленою зоною, з легкої руки депутатів та мера минулої каденції стала приватною власністю. Частина подвір’я кооперативу «Ювілейний» – це лише перша половина приватної ділянки. 
Друга – це земля, відчужена від комунального підприємства «Уж-енергія». Міська влада Ужгорода на чолі із Сергієм Ратушняком без проблем вирішила віддати у приватні руки і землю теплопостачального підприємства (тобто землю, що була у власності ужгородців), і подвір’я.
За правдою до суду?
Черговий резонансний скандал цього року виник і на вулиці Володимирській. Там мешканці будинку № 28 зіткнулися зі ще масштабнішою проблемою. На 6 із 9 соток попередня мерія без відома самих жителів дозволила звести багатоповерхівку з підземними гаражами. У січні цього року мешканці Володимирської, 28, вийшовши з квартир, побачили огорожу, будматеріали й екскаватори. Тоді їм і повідомили, що прибудинкову територію, за яку, до речі, вони продовжували сплачувати (це доводили чеки за комунальні послуги), продали, а новий власник тут спорудить сучасну висотку. Мешканці будинку звернулися до суду. Однак і в цьому випадку рішення української Феміди було не на користь городян – 25 червня суд постановив: їхні права не порушені, адже люди не змогли довести, що це їхня ділянка.
І хоча в документах забудовників маса неточностей, неспівпадінь та відвертих порушень, суд, знову ж таки, не взяв ці «дрібнички» до уваги. Так само, як і у випадку з відчуженою прибудинковою територією гуртожитку для глухонімих – тут ділянки кілька разів перепродавалися. Аж поки у липні 2011 року за договором суперфіцію її передали в користування Маріанні Коціпак, мешканці села Минай, яка й подала до суду на «володимирців». Тож мешканці Володимирської, 28 теж надовго загрузли в судових засіданнях. 
«Це велика проблема для міста», – каже головний архітектор Ужгорода Олександр Шеба. «Такі ситуації в Ужгороді зустрічаються дуже часто. Навіть ми, працівники управління архітектури, не знаємо про всі ці випадки, не маємо повної картини масштабів рішень попередньої міськради. Звичайно, люди мають право на обурення, адже території, якими вони користувалися десятками років, на яких були їхні зелені клумби та дитячі майданчики, раптом, виявляється, більше їм не належать. Зрозуміло, що це викликає спротив. 
Що цікаво, навіть сесія тепер не вправі відмінити рішення стосовно землі. Усе потрібно вирішувати у судовому порядку. Тому це й слід робити самим мешканцям, у двір до яких неочікувано приїхали забудовники», – радить головний міський архітектор.
Та, як показує практика, суди найчастіше стають на бік більш юридично підкованих забудовників. Мешканці ж висоток зазвичай розплачуються за своє незнання. І тут уже слід говорити не лише про формальне, але й про моральне право, а також про якість судочинства в нашій державі, – каже Олександр Шеба.
«Для того ж, аби подібних ситуацій не виникало у майбутньому, жителям багатоповерхівок необхідно створювати об’єднання співмешканців і юридично закріплювати за собою території. Це єдина гарантія. Єдиний спосіб вберегтися від таких неприємних «сюрпризів», які може зробити для вас влада», – наголосив Олександр Шеба.