Здерти пластик, аби потрапити в ЮНЕСКО

Восени цього року Закарпаття, ймовірно, відвідають поважні гості з Парижа. Фахівці ЮНЕСКО приїдуть до нас, аби подивитися на дерев’яні церкви і (будемо тримати пальці!) погодити їхнє включення до реєстру світової спадщини. Але для того, щоб Закарпаття, нарешті, отримало свої перші об’єкти загальновизнаної культурної та історичної цінності, потрібно виконати ряд умов, зокрема, відчистити старовинні церкви від того «осучасненого» вигляду, якого їм надають прихожани.

Словаки і румуни спритніші за нас

Підготовка номінації «Де­ре­в’яні церкви карпатського регіону» до Списку світової спадщини ЮНЕСКО триває ще з 1998 року. Як не дивно, ініціатором її був один з експертів цієї організації Ганс Каспарі, котрий, працюючи у Львові над проектом внесення містобудівного ансамблю центру цього міста до Списку пам’яток, запропонував фахівцям кафедри реставрації та реконструкції архітектурних комплексів НУ «Львівська політехніка» свою допомогу в підготовці нової номінації, яка би включала чудові дерев’яні церкви Карпатського регіону.

Як розповів «Замку» головний спеціаліст управління культури ОДА з питань охорони культурної спадщини Томаш Сопко, перед ініціативною групою постало надзвичайно важке завдання, адже в одну номінацію не можна було втиснути усі дерев’яні церковні шедеври Львівської, Івано-Франківської, Чернівецької та Закарпатської областей, тож потрібно було обирати найкращі зразки древнього сакрального зодчества.

Дискусія стосовно відбору об’єктів тривала майже рік, у ній брали участь спеціалісти інституту «Укрзахідпроектреставрація», українського комітету Міжнародної ради з питань пам’яток та визначних місць (ІCOMOS), історики тощо. Спочатку було вирішено відібрати об’єкти для номінації так, аби вони якнайповніше висвітлювали різні школи церковного будівництва.

«Фахівцям хотілося показати наші гуцульські, бойківські, лемківські, готичні церкви, триверхі, одноверхі, з дзвіницею над бабинцем і окремо збудованою дзвіницею, – розповідає Томаш Сопко. – Однак згодом виявилося, що однією з умов номінування є можливість показати щось таке, чого до цього часу у Списку всесвітньої спадщини не було.

На той час Румунія вже добилася включення до реєстру своїх дерев’яних церков марамороського типу. Словаччина, яка спершу хотіла подавати з Україною спільну заявку, побачила, що брак фінансування з нашого боку затягує цей процес, і окремо номінувала свої церкви, серед яких була і одна українська. Таким чином, допоки львівські фахівці проводили розвідки, шукали кошти на обміри і готували необхідну детальну документацію, наші сусіди виявилися спритнішими і позбавили нас можливості показати світові все найкраще, що у нас є».

Ужок і Ясіня хочуть у ЮНЕСКО

Саме через ці нюанси на початку 2000-х років довелося відмовитися від першочергової ідеї подати до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО чудову церкву Св. Параскеви в селі Олександрівка Хустського району та церкву Св. Миколи-Чудотворця в присілку Бистрий (Свалява). Спочатку саме ці храми були відібрані, аби представляти традиції дерев’яного зодчества на Закарпатті. Однак церква Св. Параскеви хоч і може похвалитися дуже поважним віком та добре збереженим інтер’єром, збудована у готичному стилі, який уже представлений у Списку світової спадщини румунськими храмами. А лемківська церква Св. Миколи у Сваляві вже схожа на ті, які представила ЮНЕСКО Словаччина.

Тоді у 2008 році список потенційних об’єктів переглянули мало не заново, а в партнери проекту Україна взяла Польщу, яка теж готувала номінацію по дерев’яних храмах сходу країни. Польське та українське відділення ІКОМОС разом із рядом спеціалістів у 2009 році оглянули та проінспектували 25 пам’яток у Західній Україні та 23 – у східній Польщі. У результаті, для подання було відібрано по 8 об’єктів з України та Польщі, куди потрапили і дві закарпатські церкви – Св. Михайла в с. Ужок Великоберезнянського району (1745 рік) та Вознесіння Господнього в Ясіні Рахівського району (1824 рік).

Наразі комплект спільної українсько-польської номінації вже переданий до центру світової спадщини ЮНЕСКО у Париж. Але колосальна робота щодо того, аби наші церкви визнали культурним надбанням світового значення, на цьому не завершена. За словами головного спеціаліста управління культури ОДА з питань охорони культурної спадщини Томаша Сопка, для того, аби восени цього року експерти ЮНЕСКО визнали наші церкви гідними Списку світової спадщини, потрібно ще чимало попрацювати. І цього разу руками, а не мізками.

Ужоцьку церкву треба звільнити від пластику

Так, бойківська церква Св. Архистратига Михаїла в Ужку Великоберезнянського району, яку туристи часто називають «чорним корабликом», нині вражає не лише своєю зовнішньою красою, а й тим, що з нею вчинила сільська громада. Кілька років тому, аби зробити її «красивішою», прихожани зсередини оббили старовинні стіни дешевою вагонкою, прикрасили пластик яскравими штучними квітами, словом, зробили так, що тепер кожен поціновувач старовини, зайшовши до цього храму, хапається за голову.

«Експерти ЮНЕСКО, звісно, не оцінять такого низькопробного втручання в архітектуру старовинної церкви, – розповідає Томаш Сопко, – тому до їхнього приїзду потрібно повернути церкві її початковий вигляд. Ми не звинувачуємо громаду, адже люди хотіли як краще. На їхню думку, вони зробили красивий інтер’єр, їм тепер у церкві набагато затишніше і комфортніше. Але так не повинно бути. Керівництво області вже звернулося до Міністерства культури з проханням передбачити співфінансування реставраційних робіт на об’єктах, що номінуються до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, розробивши та затвердивши окрему програму. Ми ж, у свою чергу, подали перелік проведення виробничих робіт, які потрібні для адаптації церков», – наголосив Томаш Томашович.

Так, церква в Ужку потребує цілого комплексу робіт із впорядкування інтер’єру, зокрема, до осені слід встигнути демонтувати пластикове покриття поверхні стін та склепінь, а також небезпечну систему електропостачання, відновити підлогу, реставрувати іконостас, престол, бокові вівтарі, ікони, перемальовані сучасними художниками.

Не менше робіт потрібно зробити і зовні церкви, до прикладу, частково замінити гонтове покриття, хрести, відновити первісні габарити віконних прорізів, облаштувати систему грозозахисту, обов’язково просочити дерев’яні конструкції зрубу і гонтового покриття даху антисептиками і антипіренами.

«Ми знаємо, що експерти ЮНЕСКО велику увагу приділяють не лише автентичності і посиленому захисту об’єктів, а й інфраструктурі навколо неї, – розповідає спеціаліст із питань охорони культурної спадщини Томаш Сопко. – Аби туристи могли комфортно відвідувати об’єкт, внесений до Списку світової спадщини, вони вимагають облаштування гарних під’їзних шляхів, автомобільних стоянок-кишень з пішохідними переходами, встановлення інформаційних знаків та стендів, впорядкування території біля об’єкта. Тому церкву в Ужку бажано обнести традиційною дерев’яною огорожею, облаштувати хвіртки, впорядкувати озеленення та відновити мощення по периметру церкви кам’яними плитами, вигляд яких зберігся на старих листівках із зображенням храму.

Не можна обійти увагою і класичну верховинську дзвіницю біля церкви. Її звели 1927 року, але чомусь обшили бляхою стіни та дах, що виглядає дуже негарно і потребує демонтажу. На усе це, за нашими приблизними підрахунками, потрібно більше 1200000 гривень».

Один лише місток до Ясінянської церкви здатен відлякати експертів ЮНЕСКО

Гуцульська церква Вознесіння Господнього в Ясіні (її ще називають Струківською, за легендою про її засновника Івана Струка) набагато менше постраждала від «дбайливості» людей, хоч так само є діючою. Тим не менше, грошей на приведення її до належного вигляду потрібно навіть більше, ніж на Ужоцьку. Вона розташована на живописному пагорбі, а дістатися до неї можна вузеньким підвісним мостом через Тису, який може відлякати туристів одним своїм виглядом.

Для того, аби експерти ЮНЕСКО погодилися прийняти цей об’єкт до свого списку культурних надбань людства, потрібно провести ряд робіт, зокрема, облаштувати під’їзні шляхи (з обов’язковими просторими автомобільними стоянками, де могли би вміститися мінімум два автобуси-неоплани), пішохідну доріжку від автомобільної дороги до підніжжя пагорба та церковного подвір’я, відремонтувати підвісний місток, впорядкувати огорожі та господарські будівлі вздовж пішохідної доріжки (нині там, як на більшості сільських подвір’їв і задніх дворів, скидано усе, що «пригодиться в хазяйстві»). Немає біля храму ні інформаційних стендів, ні огорожі, так само нагальним є встановлення захисного заземлення та обробка споруди антисептиками і антипіренами.

Чимало роботи чекає і на реставраторів. Старі ковані хрести потрібно очистити і обробити антикорозійним покриттям, окремі фрагменти інтер’єру зафарбовані олійною фарбою, яку слід очистити, а ікони і взагалі були грубо перемальовані, тож потребують ретельної реставрації. Будівлю дзвіниці Струківської церкви, яка за свої архітектурні та художні якості вважається однією з найдосконаліших витворів закарпатської народної архітектури, теж треба привести до ладу. В першу чергу, вона потребує встановлення системи електропостачання, охоронної та протипожежної сигналізації, а також заміни гонтового покриття. Всього ж на цей об’єкт за підрахунками фахівців із питань охорони культурної спадщини потрібно 1 577 000 гривень.

Коли точно приїдуть до Закарпаття експерти ЮНЕСКО, наразі сказати важко. Будемо сподіватися, що держава таки затвердить програму, яка профінансує підготовку восьми українських об’єктів дерев’яного зодчества для внесення їх до Списку всесвітньої спадщини. Не лише закарпатські церкви нині потребують грошей для проведення реставраційних та адаптаційних робіт – подібні проблеми є у всіх дерев’яних церков, поданих у номінацію, та й не лише у них. Польські храми збереглися значно краще, ніж українські, але наші теж, безперечно, заслуговують на шанс бути визнаними.