«Зависнути» під водою

Закарпаття у більшості людей традиційно асоціюється з горами. Тому й не дивно, що мало хто здогадується про те, що в нашому краї існує… федерація підводних видів спорту та підводної діяльності. Очолює її сертифікований дайвер із багаторічним стажем Сергій Дмитрієв. 
Ще в 1982-1983 роках він, вийшовши із дому в Ужгороді, пройшов усі Карпати, спустився до Дністра і через 28 днів водної подорожі опинився у Чорному морі. Під час річкової мандрівки, каже пан Сергій, доводилось застосовувати техніку «підводних вітрил», якою користувалися ще давні греки. З тієї подорожі незабутні враження залишили «вимерлі» села поблизу Дністровського водосховища. Доводилось пану Сергієві за свою водолазну «кар’єру» рятувати людей із води, допомагаючи водолазній службі МНС. Свою ж власну доньку навчає дайвінгу з п’яти років.

Пан Сергій розповідає, що на Закарпатті культивують три напрямки підводних видів спорту: дайвінг, фрідайвінг та підводну риболовлю. Для першого обов’язкова наявність аквалангів, а от для решти достатньо мати пірнальну трубку та маску.

В основному закарпатські дайвери пірнають у водоймах кар’єрного типу: до прикладу, на радванському кар’єрі в Ужгороді, у Дідові, на хустському кар’єрі, а також на Теребле- Ріцькій ГЕС та озері Синевир. У двох останніх випадках підводникам потрібно спершу отримати спеціальні дозволи на занурення.

Таємничі глибини Синевиру

У найбільш романтичному і таємничому українському озері Синевир, розповідає пан Сергій, є дві глибокі ями – кожна майже по 24 метри. Знаходиться одна з них поблизу всім відомого острівця на середині синього ока Карпат. Під рештою ж водяного плеса глибина незначна – всього до 1,5 метра. Натомість занурення у дві «синевирські западини» доволі таки небезпечне, зауважує наш герой. І не тільки через те, що вже на глибині 12 метрів водолаз потрапляє у царство абсолютної темряви – через таку товщу прісної води вже не пробивається сонячне проміння (у солоній воді видимість значно краща). І навіть не через те, що температура на цій глибині вже вдвічі менша, ніж на поверхні (а на дні взагалі не перевищуватиме 4-6 градусів!). Найбільшу небезпеку для пірнальника тут становлять тисячолітні ялинки та смереки, що колись давно, упавши в ці води, так у них і «законсервувалися», скам’яніли. Вони чорні і дуже гострі, їх гілки часто переплетені між собою, тому водолазові слід бути дуже уважним, аби в темряві випадково не наткнутися на них й не поранитись чи пошкодити життєво важливе обладнання. Сергій Дмитрієв розповідає, що востаннє пірнати на Синевирі йому доводилось сім років тому.

Практично таку ж саму глибину – 24 метри – закарпатські водолази мають змогу підкорювати і в обласному центрі. Полігон для тренувань – колишній мармуровий кар’єр у мікрорайоні Радванка в Ужгороді. Щоправда, вигляд дна тут значно відрізняється від синевирського. «Дуже багато намулу, бруду, автомобільних шин, використаних пляшок, велосипедних рам тощо. Люди часто скидають у воду сміття, керуючись принципом: «чого око не бачить – того нема». А от нам спостерігати за такими наслідками людської халатності не надто приємно. Звичайно, хотілося б, щоб відпочивальники більш відповідально поводились на водоймах», – каже пан Сергій.

Так склалося, що найцікавіші підводні знахідки закарпатських водолазів пов’язані з Дідівським озером на Берегівщині. Сергій Дмитрієв згадує про містичну фігурку русалки, яку зовсім випадково з друзями знайшли там під час пірнань. Звідти ж витягли і човен, що тепер стоїть на постаменті перед в’їздом на озеро. Проте найбільш містичній історії з підводною знахідкою передувала… втрата. Добрий друг пана Сергія під час купання у дідівській водоймі загубив золотий хрестик, який для нього мав дуже важливе значення, був оберегом. Тож, не знаходячи собі місця від відчаю, товариш зателефонував пану Сергієві й попросив приїхати допомогти. «Я розумів, що шансів мало, проте не задумуючись відгукнувся. 

Приїхав, пірнув на кілька хвилин і після першого ж занурення випірнув із хрестиком! Знайшов його на одному з кущиків водоростей, за який він зачепився. Чесно скажу, шанси знайти загублений оберіг були 1:1000000, адже кожен предмет, який падає на дно, підіймає хмарку намулу, яка його потім і накриває, тому єдиний варіант пошуку – спеціальні металошукачі, дістати які теж непросто. Однак цього разу все закінчилося щасливо. Товариш одразу ж розплакався, почав молитися, дуже дякував…»

Коли помирати солодко…

Сергій Дмитрієв неодноразово наголошує, що жартувати з водою не можна. «Так, часто люди бездумно стрибають у воду із високих берегів. Внаслідок цього стаються нещасні випадки. Адже вже на глибині 3 метрів температура води нижча від тої, що на поверхні, на цілих 5-6 градусів. Тому, якщо у людини слабка серцево-судинна система, все може закінчитись трагічно. Інша потенційна небезпека – коли вода підмиває береги, і якщо пірнальник необережним рухом зсуне якийсь навіть невеличкий камінець чи грудку, це може обернутися для нього трагічно. Так, кілька років тому в одній із закарпатських водойм утопився хлопець, якого зсув ґрунту біля берега завалив майже до пояса. На жаль, врятувати його було неможливо. Саме тому завжди застерігаємо плавальників від пірнання поблизу берегів водойм, проходження біля карнизів», – каже закарпатський водолаз.

Сергій Дмитрієв також розповів про інші небезпеки, пов’язані з водою, проте актуальні саме для пірнальників, а не звичайних плавців. Серед них – три види баротравм: легень, вуха та зуба. З приводу першої ще кажуть «закипає кров». Дві другі не такі небезпечні, проте приємного в них мало. Вони спричиняються різницею тисків у порожнинах тіла та навколишньому середовищі. А ще точніше – різкою їх зміною. Тому, відчувши найменші ознаки, больові відчуття, потрібно припинити занурення, зупинитися або й піднятись на меншу глибину, де «зависнути» на деякий час, поки тиски не вирівняються.

Також доволі підступною є так звана «хвороба малих глибин», яка виникає на глибині до 2 метрів. Через отруєння вуглекислим газом людину «перевертає» на бік і вона просто не може втримати вертикальне положення тіла. 
Проте найбільш небезпечним є отруєння азотом та вуглекислим газом під час різкого підйому з глибин. «Людину в таких випадках наче не турбують ніякі очевидні дискомфортні відчуття. Навпаки, виникає ілюзія того, що зараз дуже зручно, комфортно і спокійно, що випливати на поверхню зовсім не хочеться. І… дайвер не випливає. Так ідуть із життя багато аквалангістів. Коли їх знаходять, то бачать, що дихальна трубка міцно затиснена в зубах…» 

Дещо моторошно стає від усвідомлення того, в яку жорстоку гру може зіграти з нами наш мозок. Тому пан Сергій наголошує: аквалангістам обов’язково потрібно проводити декомпресійні зупинки при зануренні на глибину більшу, ніж 40 метрів. «Та все ж боятися води не треба. Остерігатися потрібно, але не боятися», – наголошує Сергій Дмитрієв. Для того, щоб перебороти страх, слід просто… плавати. Занурюватись. Впоратися із фобією допоможе лише практика. «Проте й ми, спортсмени-підводники зі стажем, все одно продовжуємо остерігатись води. Адже найчастіше люди тонуть через те, що думають, наче вони все можуть, через «шапкозакидальницькі» настрої або, як варіант, через… алкоголь. Проте всі ці фактори можна усунути свідомим та відповідальним поводженням на воді».

«Підводний світ надзвичайно цікавий, хоч і безмовний, проте ні на що не схожий, казковий, різноманітний. Він вартий того, щоб бодай раз у житті доторкнутись до нього. Більше ніде ви не побачите таких барв, такого розмаїття фарб та відтінків, як під водою», – вважає закарпатський водолаз.

Отож, для того, аби побачити казковий підводний світ, слід  спершу «озброїтися» всім необхідним спорядженням. Дайвінг – недешеве захоплення. Так, комплект спорядження для нього вартує від 2 тисяч євро. Що й казати, коли один лише балон коштує 300 Є. Дещо дешевше обійдеться фрідайвінг. Щоправда й він потягне на 5000, але вже гривень. Підводне полювання додає окрему статтю витрат на зброю. Для фрідайвінгу не обов’язково купувати цілком нове спорядження – маски, ласти і трубки можна придбати й користовані. А от щодо спорядження для дайвінгу, то тут Сергій Дмитрієв радить не економити – життя дорожче.

Для дайвера також важливо, щоб, як то кажуть, «костюмчик сидів» – він має щільно облягати тіло: не висіти й ні в якому разі не перетискати. Тому деякі дайвери із не надто стандартною фігурою (а на Закарпатті є й 115-кілограмові пірнальники) шиють свою підводну амуніцію на замовлення. До речі, й сам повний комплект спорядження важить чимало – близько 30 кілограмів. 

«Під водою ми повинні бути мімами»

В Ужгороді наразі близько 15 людей, які займаються дайвінгом і підводною риболовлею. Серед активістів-пірнальників є й жінки. Для того, щоб безперешкодно занурюватися, людина має отримати посвідчення підводника. Для цього спершу потрібно пройти необхідне стажування та скласти тести Всеукраїнської федерації підводних мисливців. Крім того, що мисливець-підводник повинен мати хорошу фізичну підготовку, він ще й зобов’язаний гарно знати Червону книгу України, розуміти, яку рибу і де можна ловити, а яку і в яких місцях – заборонено.

Важливий пункт – затримка дихання. Адже підводне полювання здійснюється у стилі фрідайвінгу – із маскою та дихальною трубкою, а не з балоном (інакше це вже браконьєрство).  Пан Сергій же стверджує, що мисливці-підводники, навпаки, з браконьєрами борються – обрізають незаконно розкладені сітки. «Ми це робимо насамперед для власної безпеки, адже, заплутавшись у риболовних сітях, всерйоз ризикуємо і своїм життям!» 

«Те, наскільки людина здатна затримати подих у стані спокою на суші, зовсім не те саме, що затримка дихання під водою», – пояснює Сергій Дмитрієв. Вода буквально «висмоктує» сили і кисень, адже вона у 800 разів щільніша за повітря. Тому потрібно опановувати особливу техніку дихання, а також поведінки під водою. Для цього існує спеціальна методика навчання. Так, під час занурення, усі рухи повинні бути дуже плавними й повільними, як у мімів у цирку. «Я, до прикладу, в активному стані під водою можу затримати подих на хвилину, але серед членів нашої асоціації є й такі, що роблять затримку на цілих 3,5 хвилини! А це дуже гарний показник».

Підводні полювання, екскурсії та… весілля

Підводною риболовлею на Закарпатті є де займатись. Наш герой розповідає: в Ужі та Тисі є ями глибиною 6-7 метрів. Туди занурюються в пошуках великої риби. Великої – без перебільшень. Для закарпатських підводних мисливців не дивина соми, вагою 50-60 кілограмів, і десятикілограмові щуки…

Наразі вже підготовлене положення для проведення в краї Відкритої першості області з підводного мисливства. Одне із завдань таких змагань – відбір найкращих мисливців-підводників, які б змогли взяти участь у всеукраїнській першості, достойно представити Закарпаття й набратися досвіду. За своєю конфігурацією дна для таких змагань найбільш пристосоване Дідівське озеро. Однак із точними датами ще визначаються.

Також у найближчих планах закарпатських підводників – влаштування розважально-туристичних підводних турів і навіть… проведення підводних весіль.

Подібна практика вже є за кордоном, де спеціально затоплюються кораблі, машини, а потім організовуються підводні екскурсії для туристів. До речі, плани із затопленням якогось цікавого автомобіля є й у закарпатських дайверів. «Такі екскурсії можна зробити дуже захоплюючими, поєднуючи навчання техніці занурення та розважально-дослідницьку програму». Найкращі місця для цього – глибокі басейни або ж Дідівське озеро. Відчуття в охочих  попірнати й справді мають бути незабутніми, адже вже на глибині 3,5 метри у них буде змога насолодитися станом повної невагомості… 

Пан Сергій каже, що на базі басейну «Буревісник» уже зараз проводяться навчання для охочих освоїти дайвінг. Відповідну угоду про це підписано з УжНУ. Тож тим, кого ваблять водні глибини, є куди податися.