Записки закарпатської дубаїстки

 Кажуть, коли хочеш щось змінити – починай із себе. Успішна закарпатська тележурналістка Олександра Борисова так і вирішила! За кілька тижнів світ навколо дівчини кардинально змінився, і нині її око тішать безкраї пустелі, золоті піски та океанські хвилі Об’єднаних Арабських Еміратів.  

 «Тут ти станеш самостійною та незалежною»
 «У мене була хороша робота і зараз є щаслива любляча сім’я та купа справжніх друзів. Один із них, а вірніше, одна, котра вже кілька років проживає в Дубаї, і перетягнула мене сюди, – розповідає Сашка. – На її запрошення я приїхала до Еміратів у відпустку. На третій день смажитись на сонці набридло, і я вирішила поцікавитися серед знайомих своєї подруги, чи можуть вони, відповідно до професії, запропонувати мені роботу». 
 Серед кількох варіантів дівчина обрала найближчий до душі і колишньої роботи – ведуча шоу у дельфінарії. Коли приїхала в заклад, її одразу познайомили з головним менеджером. Типового британця задовольнив рівень знань англійської мови дівчини, і вона пішла знайомитись із головним тренером і постановником шоу. «Приємно, що він виявився, своєю людиною – українцем, родом із Криму, – продовжує землячка. – Його також задовольнили мої дані, зокрема зовнішність і, звичайно, поставлений голос. Мене брали на роботу і запропонували укласти контракт на 2 роки, але… я ще вагалася!»
 «Тут ти станеш самостійною та незалежною», – постійно повторювала Олександрі її подруга. Але вирішальним для дівчини була позиція батьків. «Вони мене дуже підтримали, а головний радник, любий брат, таки змусив, наполягаючи: якщо є можливість – поїдь, покажеш себе. От я, зібравшись і попрощавшись із рідними за два тижні в Україні, рушила в подорож на Схід, який так нагадує… Захід», – розповідає дівчина.
 І вже через чотири дні все ж погодилася на пропозицію. Щодо специфіки роботи із дельфінами, то, за словами нашої землячки, це виявилося не надто складно. «…Розумніших тварин я не зустрічала, – продовжує Сашка. – Знаєте, почала вірити, що це ті ж люди, тільки вони перейшли жити у воду. Одразу поплавала з ними. Це виявилося чимось неймовірним! За тиждень почала впізнавати кожного дельфіна (їх, що годують весь колектив із 60 працівників, у нас усього п’ять). Як уже сама побачила, серед тварин панує матріархат і «балом» керує Ксюша. Вона найрозумніша. Є ще її, так би мовити, чоловік Сеня, дві найкращі подруги Тьотка та Фьокла і наймолодший та найбільш неслухняний Джері! 
 Усе шоу залежить від них: якщо дельфіни погано себе почувають або ж не мають настрою, справи не буде. У разі, коли треба «cover», тобто прикрити їх, аби глядачі не помітили, що щось не вдається, тут на допомогу приходимо ми – ведучі». 
 Познайомилася зі своїм колегою по мікрофону і почала практикуватися. Взялася за покращення англійської, аби добре вимовляти всі слова для живого шоу. Трел, напарник, родом із Південно-Африканської Республіки, із самого початку допомагав Олександрі освоїтися, відтак і став справжнім другом. Потроху закарпатка влилася в колектив, з яким нещодавно й відзначила Christmas party! 

 Кожен сам за себе
 «Якщо ж казати про спілкування з людьми, дружбу, то потоваришувала я, насамперед, не з кримськими тренерами, як здавалося б логічно, – найближчими стали сирієць Габріель, який допомагав облаштовуватися, та ілюзіоніст із Франції Макс – неймовірний жартівник, з яким завжди дуже цікаво й весело!
 Я вже третій місяць тут, а ці люди й досі поряд, завжди підтримують мене, – зізнається дівчина. – Єдине, що незвично – тут кожен сам по собі і сам за себе. Окремі люди, звичайно, допоможуть, але це рідкість. Усі приїхали в Дубай заробляти гроші. Найважче, звичайно, без рідних і близьких людей… Відчуваю це щоразу, коли одна. Рятуюся дзвінками по скайпу, завдяки Інтернету бачу щодня своїх любих батьків та друзів».
 Сашка розповідає, що в Об’єднаних Арабських  Еміратах величезна кількість індусів, філіппінців, пакистанців, які працюють на будівництві, прибиральниками чи таксистами. Заробляють від 1000 до 2500 дирхам (множте на 2 у гривнях). «Спілкувалася з усіма. Кожна національність – окрема історія, – продовжує. – Скажу правду, спочатку дуже їх шкодувала… Один індус працював у нас водієм, він дуже хотів зі мною подружитися і постійно простягав руку так, як у нас чоловіки вітаються. Потім я дізналася, що вони поводяться так з усіма білими – хочуть хоч потримати нас за руку!!!».
 За спостереженнями дівчини, філіппінці хоч дружній і співочий народ, але вони дуже хитрі і намагаються знайти зиск з усього. Проте вони люди не злі. «Щодо арабів, то, як на мене, це пихатий, височезної думки про себе, часто лінивий люд… Кажу про тих, кого зустрічала тут, у Дубаї. Жінки-арабки (їх тут жартуючи називають «ніндзя», бо в чорному вбранні), крім прогулянок по торгових центрах, нічим не займаються. З їх 5-ма чи 10-ма дітьми сидить та сама філіппінка-нянька!!! – продовжує землячка. – Чоловіків-арабів називають «касперами», тобто привидами, бо вони одягаються в біле».

  Місце для тих, хто прагне знайти себе

 
 «А власне тутешні працюють небагато, проте на державній роботі і займають лише керівні посади. Робочий день починають з 10-ої, з 12-ої до 14-ї у них обід, а там ще 2-3 годинки – і додому. Власником фірми може стати лише місцевий. Громадянство отримати не може ніхто, тільки у випадку, якщо твої батьки араби. Такі закони… Але вони дають можливість непогано заробити, ще й розвивати бізнес, постав тільки араба на керівну посаду. Загалом, Дубай – інтернаціональне місто, воно відкриває двері перед кожним, хто прагне себе знайти, вчитися, працювати; це справжній мегаполіс, де з одного боку – вид на море, а з іншого – 30-, 40-поверхівки, і та сама 163-поверхова Бурдж Халіфа, найвища споруда (я була лише на 124-му поверсі). Араби будують і створюють усе най-най… Це мені у чомусь нагадало закарпатське селище Біла Церква на Тячівщині, де селяни зводять хати за принципом: аби краще було, ніж у сусіда!»Загалом, за три місяці перебування в Еміратах колишня закарпатська телевізійниця побачила ще небагато, адже на відпочинок має лише один день у тиждень – неділю. За її словами, найрозвиненішим еміратом із 7-ми вважається Дубай, він і найбільше сприймає європейську та американську сучасну культуру і традиції, хоча найбагатший – Абу Дабі (столиця). Один із найкрасивіших – Фуджейра – єдине місце в Еміратах, де можна побачити скелі. «Що найбільше тут подобається – то це, мабуть, фінансова стабільність, те, що можна собі багато чого дозволити, та, звичайно ж, комфорт в усьому, – каже Сашка. – Так, тут не можна поцілуватись на вулиці при всіх, не дозволяється розпивати алкоголь… Але можна ходити за руку, і навіть чоловікам-геям, яких тут ой як багацько!» Щодо майбутнього, то Олександра планує жити, радіти новим знайомствам і не зупинятися на досягнутому, адже переконана: «Коли є можливості – знайдуться й плани».