У другий день весни відзначав свій День народження любитель і знавець флори Закарпаття — Василь Іванович Комендар. На жаль, уже третій рік його немає серед нас. В пам’ять про нього пропонуємо десять рідкісних рослин нашого краю.
Відкривають квітковий рік підсніжники, білоцвіти, шафрани та інші ефемероїди. Не дивлячись на те, що Зима не здається і лютує морозами, в низинному Закарпатті вже цвітуть бузкові шафрани. Ця ніжна квітка таксономічно належить до родини Півникових і по-науковому називається шафран Гейфеля, або Гейфелів (Crocus heuffelianus). Названа на честь угорського лікаря, ботаніка Яноша Гейфеля, який неодноразово бував у Карпатах, на Балканах та в інших цікавих ботанічних місцях. Крокуси — багаторічні рослини, в яких відсутнє стебло. Тендітні квітки всіх відтінків фіолетового, від яких ми в захваті, знаходяться на коротенькій ніжці, в сонячну погоду стають ще красивішими. Вони розкриваються і нагадують келих, в центрі якого — яскраві жовті приймочки. Зав’язь знаходиться в грунті, тому й плід-коробочка розвивається теж під землею. Влітку вона на спеціальній ніжці виноситься на поверхню, достигає й тріскається. В середньому утворюється до 30 насінин, з яких проростуть нові рослини. Уже незабаром почнеться масове цвітіння шафранів у Березинці, Колочаві та інших місцях. Милуватися ними можна буде до кінця квітня в гірському поясі.
У багатьох інтерв’ю Василь Іванович з тривогою згадував про еритроній собачий зуб, або кандик, як його ще називають. Чисельність його різко скоротилася із вирубуванням дубових лісів на низовині та в передгір’ях Карпат. Одна з найбільших популяцій еритронію зустрічається у Карпатському біосферному заповіднику на горі Темпа. Квітки можуть бути білого, рожевого або фіолетового кольору. Насіння має дуже цікаву особливість: ще в коробочці воно проростає на 2-3 мм, тому весною рослина дуже швидко росте. Через свою красу кандик, як і більшість весняних рослин, потерпає. Його зривають для букетів, не даючи можливість утворити насіння.
Усе своє життя вчений працював у сфері охорони довкілля і збереження біологічного різноманіття. П’ятнадцять років (1960-1975 р.р.) він очолював Закарпатське обласне відділення Товариства охорони природи УРСР. Стільки ж боровся з чиновниками за унікальну Долину нарцисів. Завдяки його зусиллям і наполегливості нарциси залишились в природі і щороку радують нас своїм білосніжним квітом в урочищі Кіреші неподалік Хуста. Нарцис вузьколистий був однією з улюблених квіток Василя Івановича. Їй присвячені книги “Квітка з легенди” (2007) та “Запрошення на бал весни у Долину нарцисів” (2007).
Ранньою весною, коли нарциси лише готуються до цвітіння, тут панує білоцвіт весняний. Рослина висотою 35 сантиметрів із білими, схожими на дзвіночки квітками. На верхівці кожної пелюстки є жовта або зелена крапочка. Білоцвіти рясно вкривають нарцисове поле до початку квітня.
Разом із нарцисами в Долині квітують і мігранти з тайги — півники сибірські. В 70-ті роки їх залишилося декілька екземплярів. Шляхом підсіву насіння вдалося підняти чисельність півників до кілька сотень. Сибірські іриси та нарциси в природі Закарпаття зростають також і в околицях Буштина – рідного села Василя Івановича Комендаря.
Протягом всього життя вчений збирав легенди та народні назви рослин, які використовував у своїх розповідях. Ковилу закарпатську або прегарну він часто називав волоссям сирітки. Згідно легенди, ця рослина проросла із волосся, яке вирвала зла господиня з голови красивої служниці Варки. А сталося це на Чорній Горі в околицях Виноградова. Це єдине місце зростання ковили закарпатської в Українських Карпатах. Починає цвісти, як кажуть місцеві мешканці, на Юря аж до початку червня. На жаль, цю рослину теж масово знищують. Її підфарбовують в різні кольори і використовують для квіткових композицій.
На скелях Близниці ще можна побачити білотку альпійську (едельвейс), за яку Василь Іванович дуже переживав. Ця рослина на межі повного знищення й занесена до Червоної книги України та Міжнародної Червоної книги. Він пропонував дати едельвейсові статус священної, як у деяких країнах Азії. Там священними вважають дикорослих представників рідкісної флори і фауни, яким загрожує знищення. Шовкова косиця, як і нарцис вузьколистий, увіковічнена на меморіальній дошці, присвяченій генієві.
Святою косицею вважали на Рахівщині одну з найкрасивіших орхідей — зозулині черевички. Там її називали “папуча Святої Марії”. Зривати орхідею не можна було, тому що гріх. Та це не врятувало рідкісну квітку. З кінця 19 століття її в нашому краї не бачили, а раніше траплялася в околицях Кобилецької Поляни.
Флора Закарпаття цікава в любу пору року. Родзинкою осені є пізньоцвіт осінній. Пік цвітіння його припадає на вересень, коли відзначають велике свято народження Діви Марії, тому в народі ця квітка називається “розмарія”— роза Марії. У нашій області збереглися найбільші за площею не тільки в Україні, а й в Європі природні популяції цього виду. Великі поля цих чудових квітів є у Великоберезнянському районі, зокрема між селами Сіль і Забрідь.
Вболівав Комендар за збереження дубових лісів, що зростають в околицях його рідного Буштина. Це ліси льодовикового походження, в яких зростає багато червонокнижних рослин, серед них і осінній шафран банатський. Цей вид крокусів у природі України зустрічається тільки на Закарпатті.
Усі ці квіти занесені до Червоної книги України і потребують охорони. Про це постійно наголошував Василь Іванович у своїх виступах та на сторінках місцевої преси. Багато публікацій він присвятив і первоцвітам, які масово зривають для продажу. Часто рослини виривають разом із цибулинами, при цьому ще й витоптують все навколо. Далеко не всім зрозуміло, що зриваючи квіти, ми лишаємо їх можливості розмножуватися насінням. Старі екземпляри не вічні й рано чи пізно відімруть, а зміни їм не буде.
Залишити відгук
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.