7 липня – Івандель або Івандень. Так на Закарпатті називають свято Різдва пророка Івана Хрестителя. Цього дня в лісових озерах купаються повітрулі – невидимі, але дуже красиві особини жіночого роду. Перед купанням вони скидають крила і стають помітними, а коли граються, то можуть визвати й бурю. Повітруль дуже боялися діти, тому що ті могли їх підняти в повітря й забрати з собою. На полонинах вони мали свої квітники, в яких росли найкрасивіші квіти з лікувальними властивостями. Дістати їх на Івандень намагалися пастухи. Вони натовпом лізли за цілющим зіллям по стрімких скелях. Вірування про те, що в ніч на Івана Хрестителя рослини стають особливими, збереглися дотепер. Багато людей зранку вирушають до лісу, щоб зібрати кмин, звіробій, Іван-чай та інші трави, які зберігають протягом року і використовують при потребі. А ще в ніч із шостого на сьоме липня кожен парубок мріяв знайти квітку папороті. Хто має цвіт цієї загадкової рослини, той може бачити, де заховані в землі скарби, розуміти мову всякого створіння, буде щасливим усе життя.
Костянець волосоподібний
Папороті з `явилися на нашій планеті дуже давно. Сотні мільйонів років тому – це були гігантські рослини, які утворювали цілі ліси. Через похолодання древні Папоротеподібні вимерли, утворивши великі поклади кам `яного вугілля. Обвуглені стебла папоротей, які зростали в минулому на Закарпатті, можна побачити в експозиції «Природа Закарпаття» Закарпатського обласного краєзнавчого музею ім. Т. Легоцького.
Ключ-трава
Сучасні Папоротеподібні набагато менші від своїх предків. В природі України зростає 68 видів та гібридних форм, а в Карпатах – більше сорока. Цікаво, чию квітку шукали серед цього папоротевого різноманіття? Можливо, гронянки півмісяцевої, або ключ-трави, як її ще називають у народі. Ця рослина своїм виглядом відрізняється від звичних для нас папоротей. Вона має один листок, який складається з сегментів, що своєю формою нагадують місяць. Звідси й походить видова назва. Частина листка, на якій утворюються спори, гроноподібна й, справді, схожа на квітку. Листки розвиваються дуже повільно і з`являються через чотири-п`ять років. Зовні гронянка нагадує ключ і, за стародавнім повір`ям, може відкрити місця, в яких заховані скарби. На Закарпатті її називали привертень і використовували для виготовлення любовного зілля. Це дуже рідкісна рослина, тому, щоб знайти її, потрібно було докласти багато зусиль.
. Листовик сколопендровий
У природі Закарпаття зростає й релікт третинного періоду – листовик сколопендровий. Не одразу здогадаєшся, що це папороть, так як листя у нього цілісне, на відміну від інших папоротевих. Рослина полюбляє вологу й дуже добре почувається в колодязі Ужгородського замку. Блискучі темно-зелені листки утворюють справжні зарості на його стінах.
Колодязь Ужгородського замку
На сірих кам`яних мурах закарпатських замків зеленіють невеличкі кущики аспленіїв. Загалом тут зростають два види: аспленій або костянець муровий та волосоподібний. Це одні з найменших представників Папоротеподібних у нашому краї, заввишки всього двадцять сантиметрів. У низинних річках нашого краю трапляються червонокнижні дрібні папороті – сальвінія плаваюча та марсилія чотирилиста.
Костянець муровий
Майже по всій Україні поширений щитник чоловічий або папороть чоловіча. Великі, розлогі листки цього виду прикрасять будь-який квітник. Не може бути, щоб така розкішна рослина не цвіла. Очевидно саме її квітку шукали на Івандень наші предки. Здобути цвіт папороті було дуже тяжко, тому що його оберігала нечиста сила. Помітивши заздалегідь кущ папороті десь у лісі, відважний чоловік увечері, напередодні дня Івана Хрестителя повинен піти до того куща й розстелити скатерку, на якій святили паски на Великдень. Потім свяченим ножем накреслити коло, окропити кущ свяченою водою і починати молитву. Як уже стемніє, то чорт пробує різні засоби, щоб налякати чоловіка: стріляє, кидає каміння, наганяє змій. Він має силу тільки до кола, що окреслене свяченим ножем, а в колі – ні, і чоловік там може сидіти безпечно. О дванадцятій годині вночі папороть розцвітає і блискуча квітка, як жарина, зразу ж падає на розстелену скатерку, яку треба швиденько згорнути і заховати за пазуху.
Чоловіча папороть
За іншою легендою, один вівчар загубив свої вівці напередодні Івана Купала. Коли він шукав, то йому в бочкори упав цвіт папороті. Вівчар одразу побачив свою отару, а також місце, де заховані скарби. В той час, як він ходив по лісу й планував, як їх здобути, до нього підійшов якийсь пан. Він запропонував свої блискучі чоботи обміняти на бочкори. Чоловік погодився й перевзувся. Та як тільки він зняв свої бочкори, то про все забув.
Наші предки не могли зрозуміти, як розмножуються папороті, якщо ніхто не бачив їхніх квіток та насіння. Вони вважали, що кожна рослина колись повинна зацвісти, тому й з`явилося так багато легенд про таємничу квітку. Насправді, всі види папоротей розмножуються спорами, які утворюються у спорангіях. Вони, наче намистинки, розмістилися на нижній частині вайї (так називається листок у папоротей).
Багатоніжка звичайна
Та це характерно не для всіх видів. У лісах росте папороть страусове перо. Її зелені листки не прикрашені «бісером». Вони тільки живлять рослину, а спорангії розміщені на коротких коричневих листочках, які схожі на страусове перо. Такий розподіл праці між листками також у вічнозеленого блехнума колосистого.
Хлопці шукали папороть на Івандель, а дівчата – на Покрови. Зриваючи лист, примовляли : «Папороте зелененька, най я буду щасливенька!» Щоб привабити щастя, зірваний листок треба було носити біля серця.
Залишити відгук
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.