Завершився другий місяць весни. У природі проходять закономірні процеси: цвітуть дерева, трав’янисті рослини, розпочався період нересту у риб та земноводних, до розмноження приступили й птахи. Шпаки, ластівки, лелеки, плиски вже давно повернулися із теплих країв і облаштували свої гніздечка. Та не всі пернаті прилітають ранньою весною, деякі ще в дорозі і появляться тільки на початку травня. Це птахи, які не дуже люблять холод, а в березні та квітні температура повітря різко коливається від двадцятиградусної теплоти до заморозків і снігу ще в середині квітня, як цього року. До таких належить і вивільга або іволга.
Самець вивільги у експозиції "Природа Закарпаття"
Відвідувачі Закарпатського обласного краєзнавчого музею ім. Т. Легоцького із захопленням розглядають яскраво-жовту пташку з чорними крилами у експозиції “Природа Закарпаття”. Це самець вивільги. Своїм забарвленням він дійсно нагадує якогось екзотичного гостя, однак це звичайний вид, який зустрічається в Закарпатті. Самочка вдягнута скромніше: в її оперенні переважає оливково-зелений колір, що добре маскує на дереві під час насиджування яєць. Та побачити цих красенів у природі дуже важко, так як вони на землю спускаються вкрай рідко. Весь час проводять у верхівках дерев. Прилетівши із вирію, самці починають виводити трелі, які нагадують спів флейти. Самки так не вміють, вони можуть хіба що пронизливо кричати у випадку небезпеки. Ці звуки схожі на крик сойки або на вереск роздратованого кота, за це вивільгу й називають ще “дикою кішкою.”
Гніздо-кошик вивільги. Закарпатський обласний краєзнавчий музей
Всього три місяці вивільги перебувають у нашому краї. За цей час їм треба багато зробити: змайструвати будиночок, вигодувати й підготувати до перельоту пташенят. Гніздо будують у вигляді кошика. Воно розташоване в розвилці тонких горизонтальних гілочок і прикріплене до них лише стінками. Дном на основу не спирається. В такому кошику, наче в колисці гойдаються маленькі пташенята. Тут, у кронах високих дерев, вивільги й харчуються. Вони збирають павуків, дорослих комах, личинок та волохатих гусениць, люблять поласувати також вишнями, черешнями та іншими плодами. Гніздяться ці яскраві пташки переважно на рівнині, в гірській місцевості зустрічаються рідше. Перевагу віддають розрідженим лісам, не обминають парків та садів, але найчастіше їх можна побачити в насадженннях біля водойм. В Ужгороді ми фіксували вивільгу під час перельоту з одного дерева на інше на Чорних Озерах.
Пізніше від інших на рідну землю повертається сорокопуд терновий. Він полюбляє гніздитися у кущах терену, шипшини, малини чи ожини. Ця пташка, як і всі, прилетівши, одразу мостить гніздо і виводить малих. Однак в неї є свої цікаві особливості в поведінці. Сорокопуд терновий трохи більший за горобця, але є типовим хижаком. Він може зловити мишу або жабу, чи ящірку. Великих комах проковтує цілими, більшу здобич настромлює на гострі колючки й обідає, відриваючи маленькі шматочки м’яса, а те, що не з’їсть, залишає на майбутнє. Отож, побачивши в природі на кущі терену чи шипшини розіп’яту мишу або жабу, не звинувачуйте одразу людину в жорстокості. Це можуть бути залишки трапези сорокопуда.
Сорокопуд терновий
У перший тиждень травня в Ужгороді вже можна побачити й серпокрильців чорних, для більшості вони відомі як стрижі. Часто літають в одній компанії з ластівками, тому дехто їх так і називає. На перший погляд, це дуже схожі птахи, хоч систематично ці види належать до різних рядів. Серпокрилець чорний – єдиний представник ряду Серпокрильцеподібні на Закарпатті, а ластівки належать до ряду Горобцеподібні. Серпокрилець помітно більший від ластівки, загальне оперення в нього темно-буре, на фоні блакитного неба виглядає геть чорним. У всіх видів ластівок низ тулуба білий або світло-сірий.
Ластівка сільська
Зараз серпокрильці поширені у населених пунктах. Вони облаштовують свої гнізда на високих будівлях, дзвіницях, замкових спорудах. Облюбували й Ужгородський замок. Уже скоро ми почуємо їх веселе галасування над головною будівлею замку. Більшість часу ці птахи перебувають у повітрі. Вони все роблять на льоту: живляться, п’ють воду, збирають гніздовий матеріал і, навіть, можуть подрімати.
Серпокрилець чорний
Серпокрильці, на відміну від ластівок та інших дрібних птахів, ніколи не сідають на електричні дроти або гілки дерев. Птах, який опиняється на землі, потребує допомоги: можливо травмований або може бути ще молодим і недосвіченим. На жаль, пташенята серпокрильця часто випадають із гнізда. Якщо це ще не кінець липня, то таких пташенят підбирати не варто, їх знайдуть батьки. На початку серпня серпокрильці уже покидають Закарпаття і тоді їхні пізні виводки стають геть безпомічними. Виходити пташеня серпокрильця у домашніх умовах дуже важко. Йому потрібне часте годування грудочками яловичого фаршу, перемішаного з яєчною шкаралупою та живими комахами.
Серпокрильці залежні від погоди. Якщо довго йдуть дощі, то їм стає дуже важко, адже вони живляться тільки комахами у повітрі. У холодні дощові дні в повітрі комах немає, тоді птахи впадають у стан заціпеніння. В них знижується температура тіла, сповільнюється серцебиття й дихання. В такому стані дорослі серпокрильці можуть перебувати чотири дні, а пташенята – десять. Коли погода покращується, вони дуже швидко відновлюються.
Ці птахи на своїх крилах приносять тепло. Із їхнім прильотом до нас прийде справжнє літо, тому чекаємо їх із нетерпінням у нашому місті.
Залишити відгук
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.