Закарпатські ветерани … бояться репресій КДБ

Йому у травні – 90. Він – інвалід ВВв…Через етичні міркування прізвище дідуся, який нині мешкає в Ужгороді і „свято вірить”, що за „ним можуть прийти спецслужби РФ, якщо не триматиме язик за зубами”, не називаємо.

Пан Микола у Другу світову був завербований у Будапешті радянським відділом контррозвідки  СМЕРШ, яка займалась «виловлюванням шпигунів». Став перекладачем з угорської на російську під час допитів…

Про той трагічний період і психологічні травми, які ще досі приходять жахіттями вночі, сивочолий пенсіонер не любить говорити, тим паче, не дає інтерв’ю. На короткий екскурс у минуле погодився неохоче і почав спілкування із слів: „Це секретно, не кажіть нікому, прошу, я підписав документ про нерозголошення, тоді у 1944 році. Взнають – заберуть за грати, що гірше – розстріляють…”

Із того, що погодився, аби озвучили на загал – мізер: короткі тези з біографії, а саме: „працював в Угорщині, не хотів воювати, однак, одного дня прийшли, постукали у двері бункеру заводу. Перелякався не на жарт, врятувало, принаймні від смерті,  те, що вмів говорити на „братній”.

І почалось… Більше на підприємство не повернувся, забрали, вручили словник.  Зізнався, що фіктивно вряди-годи ув’язнювали. Перевіряли, чи правильно описує те, що „мадяри, а згодом визнані і невизнані диверсанти різних національностей” повідомляють… Прискіпувалися до дрібниць. Наприклад, номеру будинку, на який вказував „впійманий”. Найменша похибка у цифрі, могла вартувати кулі, адже підпис поставив також під актом, в якому зазначалась „хибно перекладене речення трактується, як зрада Вітчизні”…

Прикро і, направду, шкода людину, яка розмінює 9 десяток і переймається через події 70-літньої давності лишень тому, що дивиться щоденно новини, які асоціює із драмою свого життя, якою навіть поділитись не може!!!

Що гірше – не йме віри й законам України „Про державну таємницю”, згідно з якою найтриваліший термін „засекреченості” матеріалів із позначкою „особливо важливі” – у його випадку давно вичерпано…