З 1 січня у наших сусідів-угорців вступив у силу закон, що забороняє куріння в громадських місцях. Усе ще можна буде насолодитися цигаркою в готелях та ресторанах, але лише у спеціально відведених для цього місцях. Проте навіть там їжа і напої в зони для куріння не подаватимуться. Аби охочих порушувати заборону було небагато, угорці запровадили відповідні штрафи – у розмірі від 75 до 190 євро.
Наші сусіди стали 11-ми у переліку європейських держав, що вирішили кардинально боротися із проблемою публічного куріння. До них це вже зробили Великобританія, Ірландія, Іспанія, Франція, Швеція, Норвегія, Туреччина, Хорватія, Італія, Греція.
А що ж Україна? Певні потуги якось законодавчо врегулювати це «димне» питання почалися ще у 1995-му. Проте носили вони переважно декларативний характер. Розмитість та неоднозначність законів, що намагалися обережно обмежити куріння у громадських місцях (а точніше хоч якось вирівняти права некурців), сприяли лише розквіту хабарництва у відносинах підприємців та контролюючих служб, але аж ніяк не реальному зменшенню задимленості повітря.
У країнах Європи й Америки після заборони куріння у громадських місцях кількість інфарктів за перший рік зменшилась на 17 %, а через 3 роки – на 36 %. Такі статистичні дані, як видно, справили враження й на депутатів Верховної Ради України, які 17 листопада 2011 року зареєстрували законопроект, що також передбачає повну заборону на куріння в кафе, ресторанах, на спортивних майданчиках, стадіонах, а також у приміщеннях установ культури та одночасне збільшення штрафів за невжиття заходів для припинення куріння у приміщеннях закладів громадського харчування від 1 тис. до 10 тис. гривень. Чи вдасться цей законопроект «протягнути» через парламент, а тим більше реально виконувати у ментально не підготовленій країні? Виникають вельми великі сумніви.
Закарпаття курить більше, ніж області-сусідки
Восени минулого року у ЗМІ з’явилася інформація про те, що обласна податкова служба виявила факти порушення антитютюнового законодавства й оштрафувала за це 3 заклади краю – кожен на суму 3 400 гривень. «Не пощастило» ресторанчикам у Воловецькому, Іршавському районах та Мукачеві. Чому «не пощастило»? Бо серед багатьох сотень закарпатських закладів, в яких немає окремих приміщень для курців, відсутні таблички про заборону куріння і т. п., для показового покарання були обрані саме ці три.
Про те, що в нашому краї легше знайти нелегальну стежку через кордон, ніж кав’ярню, не заповнену до стелі цигарковим димом, – факт загальновідомий. Виконувати норми законів, прийнятих кілька років тому, українські підприємці не поспішають і сьогодні. Хоч часу для адаптації, здавалося б, уже було достатньо.
Контролюючі служби та органи теж зайняли вкрай поблажливу та співчутливу позицію. Отож, на фоні загальної тютюнової толерації й відвертого ігнорування чинних законів навіть вибіркові потуги обласних податківців навести лад у цій «димній» справі сприймаються як позитивне зрушення. (Звичайно ж, позитивне лише у випадку, якщо потуги на перших трьох закладах не зупиняться, матимуть системний характер, а не слугуватимуть засобом розправи з «неслухняними» підприємцями). До речі, в Канаді саме такий підхід дозволив зменшити кількість курців серед населення із 50% (приблизно, як у нас сьогодні) до… 15 %. Щоправда, на це пішло аж 40 років. Тим не менше, приклад канадців доводить: справа хоч і нелегка, проте небезнадійна. І починати її варто вже сьогодні.
Управління Ужгородської міськради не знають своїх обов’язків?
Тим часом в Ужгороді боротися з публічним курінням не поспішають. (На це «Замок» уже звертав увагу у публікації «Їжачок в тумані» у жовтні минулого року). І хоча практично в унісон із загальноукраїнським законодавством, що обмежувало тютюнопаління в громадських місцях, таке ж рішення ще у травні 2008 прийняла Ужгородська міська рада, зараз це виглядає лише як формальна декларація намірів чи данина тогочасним «модним законодавчим тенденціям». Принаймні таке враження складається після листування з міськими чиновниками.
Трохи пояснень. 23 травня 2008-го року Ужгородська міськ¬рада прийняла рішення «Про зменшення шкідливого впливу куріння тютюнових виробів на здоров’я населення на території м. Ужгорода». Разом із ним міськими депутатами була затверджена й відповідна програма на 2008-2012 роки. Одним із її пунктів на міське управління архітектури покладався обов’язок «при підготовці проектів рішень міської ради про погодження місць розташування об’єктів громадського харчування передбачати обов’язковий поділ залів кафе, барів, нічних клубів на дві частини, де частина залу для відвідувачів, що курять, не може перевищувати 50% площі відведеної для всіх відвідувачів, розміщеної так, щоб тютюновий дим не поширювався на територію частини залу, де не курять, або визнання закладу таким, де палити заборонено взагалі». Також функції погодження були окладені і на юридичний відділ міськради. Проте, як виявилося, лише на папері…
Розпочався останній рік виконання програми. «Замок» вирішив поцікавитися у згаданих міських управлінь, скільки закладів громадського харчування міста за 4 роки було зобов’язано створити окремі зали для курців, а також скільки з цих закладів взагалі визнано вільними від куріння.
Звичайно ж, ужгородські реалії без будь-яких коментарів очевидно натякають: у місті проблемою публічного куріння ніхто всерйоз не займається. Одиничні заклади, де цигарковий дим обмежений у просторі або ж взагалі під забороною, – всього лише наслідок доброї волі самих власників, а не результат контролю спеціалізованих інстанцій. І хоча навіть поверхневий моніторинг ресторанчиків та піцерій лише підтвердив таку теорію, все ж вирішили отримати офіційний коментар від відповідальних структур.
Однак, замість того, щоб надіслати статистику, управління відповіли безапеляційно: розподіл залів закладів громадського харчування для курців та некурців не відноситься до їх компетенції. Виходить, для управління Ужгородської міськради прийняті цією ж міськрадою рішення – не указ, і в своїй діяльності вони ними не керуються. Це, щонайменше, викликає подив. Окрім того, дивує також і те, що у своїх офіційних відповідях чиновники не зазначають, хто ж все-таки має опікуватися питаннями контролю за розподілом залів. Давши інформаційного «відкоша», вони так і не переадресували нас до будь-якого іншого компетентного органу.
Ми все ж не полишаємо надії з’ясувати, котре ж із міських управлінь виконує рішення міськради від 23 травня 2008 року. І чи воно взагалі виконується. А тим часом у місті склалася напрочуд дИмократична атмосфера: курити активно чи пасивно – ужгородські заклади громадського харчування «великодушно» залишають за клієнтом цю непорушну свободу вибору.
Залишити відгук
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.