Як зустрічають Героїв. Фоторепортаж зі сльозами і кількома питаннями. (ФОТО, ВІДЕО)

Сьогодні в Ужгороді радість. Наші приїхали. З війни. Герої. Захисники. Чиїсь чоловіки, батьки, кохані. На цих фото – те, за що вони воюють. Те, за що вони пройшли півроку безперервної смертельної небезпеки і стресу. Те, задля чого вони повернулися додому втомленими, виснаженими але усміхненими.

До Ужгорода повернувся 15-й гірсько-піхотний батальйон, що перебував у зоні АТО із березня цього року у складі 128-ї окремої а гвардійської гірсько–піхотної Туркестансько-Закарпатської бригади Сухопутних військ Збройних Сил України.

Додати тут немає чого. Окрім того, що крізь квіти і сльози лунає кілька питань, що залишилися без відповідей.

– Чому зустріч, заплановану в урочистій обстановці на площі перед Драмтеатром за годину до прибуття вояків перенесли на територію військової частини по вул.Другетів? Щоб менше людей встигло добратися до точки зустрічі зі своїми рідними?

– Чому частину бійців, яким потрібно було у Мукачево, за розповідями очевидців, висаджували просто на трасі, не завозячи у місто.

– Чому на питання «скільки бійців прибуло» командири із великими зірками на погонах, які зустрічали автобус на території частини не дали відповіді, показуючи пальцями один на одного і жартома запитуючи «хто політрук»?

– Чому бійці пробули у зоні АТО аж півроку, хоча, за поясненням знаючих людей, вони повинні були вже принаймні двічі побувати вдома «на ротації»;

– Чому мама одного з бійців, який прибув раніше і лікується від поранень, зустрічаючи зі сльозами його друзів, розповідає: «Моєму тільки-тільки спицю з ноги витягли, а вже через два тижні знову можуть відправити туди…»

– Чому вся урочистість зустрічі обмежилася виконанням оркестром одного маршу нашвидкуруч? І якби не квіти, кульки, сльози радості і обійми рідних й акапельний спів Гімну України – ніякої урочистості б не вийшло. За словами тих, хто зустрічав бійців, що повернулися з АТО раніше – попередня зустріч була набагато більш організованою і святковою.

Самі ж хлопці кажуть, що їх приїхало 60, хоча навряд чи у такий автобус поміститься 60 чоловік… Та й на око виглядало, що прибулих чоловік 25-30.

– Може хлопці не повинні чогось розповідати? Чому?

Утім, один з них, 24-річний старший солдат Сергій Шишканинець усе ж, дещо розповів.