Як Залізна Людина рятувала на Гембі сноубордиста

Ця історія – з Фейсбуку. Микола Дроботенко написав про порятунок сноубордиста, який потрапив під лавину на Гембі.

Про лавину в Карпатах, яка тиждень тому знесла зі схилу двох чоловік, я дізнався з теле-та-інтернет-новин. Інформація була мізерною: «район села Пилипець» … «Лавина» … «Пошуки тривають» … «Знайшли» … «Один – живий, з переломами ніг» … «Другий – загинув». Витримавши паузу в кілька днів, я подзвонив своєму давньому другові, одному з найдосвідченіших рятувальників Закарпаття, людині з неабияким альпіністським досвідом в горах Кавказу, Паміру та інших, аж до Перуанських Анд – Жені Чізмарю. У мене не було ні тіні сумніву, що саме він буде кинутий на пошук. Так воно і сталося. Тепер я представляю повну картину подій.
Субота, 12 січня. У цей день Женя якраз чергував на станції Пилипецького гірськолижного підйомника. Погода була не найкращою – на Боржавському хребті туман, вітер. Але на схилі було прийнятно – багато хто катався.

Близько другої години дня до рятувальників звернулися схвильовані сноубордисти з інформацією про НП. Вони отримали СМС від свого друга. Сенс з СМС випливав наступний – не дивлячись на туман, дві людини зі сноубордами пішли вгору від канатки на вершину гори Гемба. На спуску потрапили в лавину. У того, хто надіслав СМС, зламані ноги. Знаходиться в зоні лісу. Де – невідомо. Що з другим – не знає. Чекає допомоги. Все.
І група вийшла на пошук.

Обстежено вершину Гемби, площа якої порівнянна з площею футбольного поля. Видимість – метрів 20. Імовірність визначити напрямок спуску бордерів або побачити зверху лавинний конус звелася до нуля. Тут же приймається рішення спуститися назад, до лісу, і траверсом прочесати весь його кордон вліво і вправо від Гемби. Це – кілометри пересічної місцевості. Але якщо лавина досягла зони лісу (а це випливало з СМС), на неї можна буде наткнутися навіть у тумані. Однак кілька годин «оранки» результату не дали – лавини не було. І тут прийшло розуміння найгіршого розвитку подій – бордери з’їхали на протилежну сторону Боржавського хребта. У дику, ніким не відвідувану ущелину. Від верхів’їв її до найближчого села – кілометрів двадцять буреломом.

І стало зрозуміло, що потрібно замовляти машину, об’їжджати Боржавський хребет (близько 90 кілометрів), і пробиватися до лавини з протилежного боку хребта.
Восьма година вечора. Повна темінь. Підготовка до виїзду, який призначений на ранок. До Жені звертаються друзі хлопців, що потрапили в лавину – вони рвуться зараз, вночі, перевалити через хребет і спробувати знайти постраждалих. У повній темряві і тумані це – затія без шансів. Так підказував розум. Більше того – ризик самим влетіти в лавину зростав у рази. Але аргумент хлопців був єдиним і неспростовним – потерпілий до ранку може й не дожити.

Професійним обов’язком рятувальника в такій ситуації було б сказати «Я вам забороняю». І будь-який чиновник від МНС сказав би саме так. Але у Жені в самого гинули в горах друзі. І на місці цих хлопців він вчинив би точнісінько як вони. В результаті – група була жорстко проінструктована про заходи безпеки, і Женя особисто попросив канатників спеціально включити крісельний підйомник, щоб заощадити хлопцям час і сили при підйомі на Гембу (за що, звичайно ж, отримав старшенний «втик» по телефону від МНС-івського начальства ).

… Хлопці повернулися назад уночі. Дива не сталося. Перевалити хребет в темряві і тумані їм не вдалося.
На ранок Євгена, в якості керівника групи з восьми осіб, закинули машиною в село Березники, на південь від Боржавського хребта. Від місця, куди змогла пробитися машина, належало пройти кілометрів сімнадцять-вісімнадцять буреломом, з декількома переправами через річки. Сніг – по пояс. У снігоступах – по коліно. І все це – з набором висоти.

Скітурівські лижі – тільки у Жені. Лижна палиця входила в сніг по руківку – це відображено на знімках, які робилися для звіту.
Годин через чотири такого руху вибивається з сил один з рятувальників. Його залишають в лісі, забезпечивши рацією та всім необхідним для «холодної ночівлі». Ноші, які до цього тягли з собою – також залишені. Вони гальмують рух, і вже очевидно, що через буковий підлісок, через який доводиться продиратися, протягнути носилки з постраждалим буде нереально. Зараз головне – скоріше його знайти.

Залишившись усімох, рятувальники піднялися до межі лісу біля четвертої дня. Запасу світлого часу залишалася година максимум. У складках рельєфу огляд хребта – мінімальний. Женя залишає всіх відпочити, а сам піднімається на лижах на один з відрогів, щоб зверху відкрилася погляду хоч якась частина гребеня Боржави. І, піднявшись, він бачить чотири лавини. Одна – далеко зліва, практично біля гори Великий Верх. Але так далеко сноубордисти піти не могли.
Ще дві лавини – вже в районі Гемби. Але вони не дійшли до лісу. І остання, проглядається за перегинами, зі значною лінією відриву від гребеня метрів у 300, таки йде в ліс.

Свист вітру. Десь унизу – шум дерев. І тут женіне вухо вловлює ледь помітний звук, не характерний для природного шуму. Темніє. Але потрібно стояти, напружено вслухаючись – не почулося? .. І знову – звук … Це таки  ледь долинає здалеку крик! Швидко – вниз. Всім – підйом, і – до лавини. Ще годину траверсу буреломом. Тіло лавини. І в сутінках, що насуваються, рятувальники знаходять лежачого на лавині молодого хлопця – Діму.

Він пролежав на снігу близько 28 годин. Поруч – трохи зім’ятий лавиною термос. Вміст – випито. Це те, що доклало свою мізерну, але все ж дещицю у виживання Діми при температурі, яка опускалася вночі до -10 градусів.

Діма випиває майже залпом весь чай з Женіного термоса. І тут треба знати Женю (зроблю відступ). Не зважаючи на дику спрагу при нелюдській праці протягом багатьох годин, він за весь день не зробив жодного ковтка зі свого термоса. Саме тому, що чай міг згодитися потерпілому … якщо той ще буде живий … Ось чай і згодився …

Повертаючись до Дмитра. Він адекватний. Відповідає майже зв’язно. Так, періодично кричав у надії, що хтось із гірськолижників чи бордерів його почує … Тобто Діма так і не зрозумів, що в тумані з’їхав в ущелину, в яку бордери по своїй волі не спускаються ніколи.
Огляд. Переломи ніг очевидні навіть при побіжній пальпації. Під Дімою кров, але не багато. Тобто переломи відкриті, але артерії не зачеплені. Сноуборд зірваний – кріплення вирвало з м’ясом. Але саме борд до відриву, як пропелер, призвів до закручування і множинних переломів ніг (лікарі згодом нарахують їх близько дванадцяти).

Уколи протишокового, знеболюючого, накладення шин, і все – повна темінь.

І тут я зроблю ще один відступ суцільно в умовному способі.
– ЯКБИ рятувальники не залишили ноші на півдорозі, і через бурелом та глибокий сніг ішли трохи повільніше;
– ЯКБИ вони вийшли до крайки лісу в іншому місці – трохи далі від того, де зійшла лавина;
– ЯКБИ Женя вліз не на «цей» відріг, а на іншій, з якого через перегин рельєфу не побачив лавину і не почув би ледь уловимий голос;
– ЯКБИ Діма вчасно не закричав …
… другу ніч на снігу з відкритими переломами він би вже не переніс.
Цілий ряд випадкових факторів склалися в щасливий для Діми пазл. І допомога до нього наспіла якраз до фінішу світлового дня.
Далі – робота при налобних ліхтарях. З двох женіних лиж і шести пар снігоступів зв’язуються ноші, до яких прив’язують Діму. Тепер, усімох, потрібно відпахати назад з навантаженими ношами ті ж сімнадцять кілометрів, грузнучи в снігу вже без снігоступів.

Небезпечні місця Гемби

Відразу прийнято рішення спускатися по струмку, в який пішла частина лавини – тут менше завалів. І буквально через п’ятсот метрів транспортування промінь ліхтаря одного з рятувальників відбивається від поверхні снігу трохи неприродно. «Дядя Женя, – там щось блищить …». Це був виступаючий на поверхню крихітний елемент черевика другого постраждалого, повністю прихованого під поверхнею снігу.

Це був один шанс з тисячі – при транспортуванні одного потерпілого наткнутися на другого … Саме в потрібну точку упав промінь ліхтаря … Саме там блиснуло. І якби не знову пазл випадковостей – пошук другого постраждалого за допомогою лавинних зондів міг би затягнутися на довгі дні. А в гіршому випадку – до весни.
Розкопки. Другий потерпілий – Максим, був, на жаль, мертвий. Причому без шансів на виживання з самого початку. Очевидно, його сильно вдарило об дерево з сучками. В районі черевної порожнини проглядалися відкриті рани. Дихальні шляхи були забиті снігом – тобто Максим після зупинки лавини уже не дихав. Смерть настала миттєво.

Відзначивши місцезнаходження Максима маркерами на деревах, рятувальники продовжили шлях униз, транспортуючи Діму. Годинник показував близько восьмої вечора.

Транспортування буреломною ущелиною вночі включало весь набір природних перешкод. Спуск із засніжених валунів за допомогою мотузки, перемежовувався провалюванням у річку, яку потрібно було подолати п’ять чи шість разів. Женя провалився по груди в сніг, відчувши під ногами струмок. Спертися – нема на що. Висмикнути ноги швидко – виключено. І пластикові скітурівські черевики наповнилися водою. Виліз, вилив із зовнішніх черевиків воду, натягнув на ноги наскрізь просочені крижаною водою «внутрішні» і пішов тягнути Діму далі.

Сили танули. Але знизу, отримавши інформацію про те, що знайшли Діму, назустріч рятувальникам вийшла група лісників. До півночі вони, забравши залишеного на півдорозі рятувальника з ношами, підійшли до транспортувальної групи. Це була майже перемога. «Свіжі» чоловіки змінили повністю вичавлених, що були на ногах уже більше чотирнадцяти годин підряд, рятувальників. Транспортування до машини, що чекала внизу зайняло ще 4:00 – до четвертої ранку.

На машині Діма з рятувальниками поїхав у Сваляву. Місцеві лікарі резонно зауважили, що з такою політравмою та підозрою на обмороження потерпілого потрібно терміново везти в стаціонар Ужгорода. Рятувальникам же надали місця в місцевому готелі – для відпочинку.

Мрією було роззутися і висушити взуття. Але, увійшовши в номер, Женя відчув недобре. Доторкнувся до батареї – холодна. Загалом – температура в «готелі» була ненабагато вищою «забортної». Мешканці отримували електричні конвектори (без вентилятора), який вручили і Жені. Мрія висушити одяг і взуття зазнала фіаско.
І тут надійшла нова ввідна. На мобільний зателефонувало МНС-івської начальство, і усерозуміючої голосом все ж попросило Женю з ранку супроводити групу рятувальників до місцязнаходження загиблого. Він лише запитав: «Коли вихід?». «О сьомій ранку» – прозвучала відповідь. На годиннику було пів на шосту. Через півтори години треба було вийти і знову пройти шлях по снігах і завалах – знову сімнадцять кілометрів вгору і сімнадцять униз. Що й було зроблено.
Моєму другові, Залізній Людині – Жені Чізмарю, в цьому році виповниться 61 (шістдесят один) рік.

P.S. Ще кілька днів раніше Фейсбук приніс повідомлення, що у загиблого малюк – 10 місяців …