Як Дєрдь ІІІ Другет – грізний володар Ужгородського замку – Відень від загрози врятував

Знакова для Ужгорода родина Другетів  прийшла до Угорщини на початку ХІV ст. із Неаполітанського королівства разом із претендентом на угорську корону Карлом Робертом Анжуйським. З того часу графи Другети  залишалися здебільшого відданими угорським королям та їхнім наступникам австрійським монархам Габсбургам. Це відіграло драматичну роль у їх житті та історії Ужгородського і Невицького замків. Фортеці, розташовані неподалік могутнього Мукачівського замку,  на кордоні з Трансільванським князівством, у ХVІ-ХVІІ ст., були епіцентром боротьби між протестанськими князями Трансільванії та католицькими правителями Габсбурзької монархії.

Яскравим представником цих подій був Дєрдь ІІІ Другет, якому завдяки його неординарності, в історичній літературі приділена певна увага.

Дєрдь ІІІ – вихідець із гуменянської гілки  роду Другетів, народився у 1583 р. Згідно даних окремих дослідників, дитинство провів у Невицькому замку. Його батьки Дєрдь ІІ Другет та Фрузіна Дочі були протестантами, як і сам Дєрдь ІІІ у молодому віці. Вважають, що католиком він став під впливом Естергомського єпископа Петера Позманя під час навчання в єзуїтському колегіумі у Празі (1605). У 1609 р. остаточно переходить у католицьку віру і стає поборником католицизму у Гуменному,  Земплинському та Ужанському комітатах.

Після повстання Іштвана Бочкая і переслідування єзуїтів, Дєрдь ІІІ прихистив їх у Гуменному. Їм передали у володіння францисканський монастир із церквою та дохід з кількох населених пунктів. З цього часу єзуїти проводили тут богослужіння на словацькій та угорській мовах.

Із 1612 р. Другет веде перемовини про  відкриття єзуїтської гімназії. У кінці 1613 р. єзуїти переїжджають до Гуменного, а 23 листопада 1613 р. графом  була підписана фундаційна грамота про заснування колегії «на славу Божу і благо церкви». Через два роки (2 липня) документ був доповнений і підписаний в Ужгородському замку. Схвалення від Риму вони отримали у 1615 р.  Дєрдь ІІІ у 1614 р. робив спроби і до укладення унії між православною та католицькою церквами,  але з різних причин це вдалося втілити тільки через 32 роки.

Події, про які мова піде далі, відбувалися 400 років тому у далекому 1619 р.

У цей час наш край був втягнутий у перший загальноєвропейський конфлікт   під назвою Тридцятирічна війна (1618-1648). Боротьба точилася між союзом католицьких та коаліцією протестанських держав. На початку війни війська  трансільванського князя Габора Бетлена вторглися у володіння Другетів.

Дєрдь ІІІ Другет був вимушенний тікати до Польщі. Король Речі Посполитої католик Сігізмунд ІІІ дав йому дозвіл вербувати військо для війни з протестантами. Не маючи грошей, Другет звертається до польських найманців – лісовчиків (пол. lisowczycy) і обіцяє їм багату військову здобич. Назву лісовчики отримали від імені свого першого очільника, полковника Олександра Йозефа Лісовського.

Це була добре озброєна легка кавалерія.  Основну частину серед найманців становили українські козаки. Згідно припущень декотрих дослідників, у цьому поході взяли участь близько 6000 козаків із війська гетьмана Петра Сагайдачного, яке було розпущене після московських походів.  Коронний маршал Любомирський пізніше у листах до Бетлена наголошував, що в тій виправі до Північної Угорщини майже не було «польської крові». Є дані, що козаки перебували і під стінами Невицького й Ужгородського замків. Біля Кросно найманці під проводом Валентина Роговського об’єдналися з військом Дєрдя ІІІ і на початку листопада 1619 р. рушили до Гуменного, столиці володінь роду Другетів.

Протестанти, на чолі яких став союзник Бетлена – молодий Дєрдь Ракоці,  почали спішно збирати сили для відпору.

Їх військо налічувало 2500 кінних і 2000 піших воїнів. 22 листопада військо Ракоці підійшло до околиць Гуменного і зайняло  зручні позиції на пагорбах, перекривши шлях у долині річки Ондава.

Наступного дня відбулася битва.  Граф Другет вдався до військової хитрості. Він розділив свої сили на дві частини. Один із його загонів атакував трансільванців, але під натиском важкої кінноти почав відступати. Кіннота Ракоці кинулася переслідувати втікачів, а піхота почала грабувати польський табір. А тим часом другий загін лісовчиків із засідки контратакував противника і невдовзі бій перетворився на різанину. Ракоці вдалося втекти, але на полі бою залишилося понад 1500 вбитих його вояків. Важких втрат зазнали і лісовчики та перемога відкрила їм шлях до грабунку долин верхньоугорських комітатів, а Дєрдь ІІІ Другет повернув контроль над своїми володіннями у Земплінському і Ужанському комітатах.

Похід війська Дєрдя ІІІ Другета  перерізав зв’язок армії Габора Бетлена з Трансільванією і відкрив його тили. 4 грудня Бетлен вимушено знімає облогу Відня й повертається до Братислави. Небезпека від Відня була відвернута. Бетлен направляє значні сили для боротьби з лісовчиками, але ті, не чекаючи переважаючих сил супротивника, обтяжені великою здобиччю, повертаються через Дуклянський перевал до Польщі. Габор Бетлен починає переговори з імператором Фердинандом ІІ і в січні 1620 р. підписує перемир’я, закріпивши за собою контроль над 13 комітатами Верхньої Угорщини. Дєрдь ІІІ Другет вимушено покидає свої володіння і відступає до Польщі, де невдовзі помирає. Причиною смерті стало отруєння.

Пізніше єзуїти не забули про свого покровителя і перепоховали останки Дєрдя ІІІ у соборі святого Миколая у місті Тирнава. На його надгробку зроблено напис: «Найсвітліший пан граф Дєрдь Другет з Гуменного, комес комітатів Земплін і Унг, лицар ордену Золотого Руна і таємний радник його імператорської величності та камергер. Помер року 1620, дня 21, місяця червня, у віці 37 років».