Вони

Він, 16-річний, виправляв метрику, аби піти на фронт – липневий, додав собі місяця, бо червневих уже брали.Високий плечистий хлопець з ясним чолом і світлими очима – мій дід-білорус Микола Бєляєв на цій фото ще навіть не 20-річний.

А вже має дві контузії, одне важке поранення, і не має батька, якого в селі повісили фашисти. Велика родина втратила майже всіх чоловіків, крім нього. Який повернувся з війни Героєм. Одним із небагатьох кавалерів усіх трьох Орденів Слави (бабуся дуже пишалася, і це вона розповідала, що вони дійсно заслужені), який увійшов в довідники і збірки військових розповідей. Але Він повернувся мовчазним героєм. Він не говорив про війну. І, бувало,стримував сльозу над традиційною чаркою горілки до Дня Перемоги. Це Вона розповідала – і про нього, і про все, що бачила, і берегла газетні вирізки, і краще за нього казала про Парад Перемоги в Москві, де брав участь, бо вийшов зростом (на святкуванні тої великої річниці у Києві, куди дідо, якому справили нову форму, поїхав попри поганий зір, зріст дозволив нам упізнати його у строї – його кашкет вивищувався, і ми тикали пальцями в телевізор – наш). Так, Вона розповідала більше. Моя моторна бабка, живчик, холерик, яка за життя не просиділа секунди без діла й через невгамовність часом допікала всій родині, і яка вижила у невимовних умовах партизанщини і центральноукраїнських і білоруських лісів. Котра рила землянки, підривала поїзди і прала криваві бинти в ріці. З якою ми вдома час від часу воювали – її сильний характер стикався з моєю волелюбністю, і, помножуючись на родинний темперамент викрешував іскри – але так само і любилися. Тут вона вже пенсіонерка, але ще ой скільки праці зробить.

У дитинстві 9 травня пахло бузком – оберемки квітів вони приносили з урочистостей і зустрічей зі школярами. У верткої бабки горіли очі (власне, як завжди), а високий і поважний дід непоказно усміхався. І знову не розповідав.Сьогодні 9 травня пахло нагрітими сонцем землею і камінням… Він затискав би губи і протирав окуляри, й знову мовчав. Вона би співала. Дуже гарно би співала. Але ми просто поставили на їх спільній могилці дві чарки з горілкою, прикрили хлібом. Увечері налиємо і собі. А хтось мені щось скаже про оте от "дідивоювали" – задушу. Так, воювали. За Батьківщину. І Волю. А у мене сьогодні – не День Перемоги. У мене День Пам*яті.