Мій перший передвиборчий досвід (одразу заспокою) отриманий за період відпустки. Скептично налаштована, розбещена віп-спілкуваннями, вихована на аналізі офіційних заяв і програм, спостерігаю, слухаю, вивчаю…
ОЧЕВИДНЕ
– Володимире Володимировичу, у нас о 18.00 зустріч! Встигаємо?
В.Чубірко: – Звичайно! Приймається!
На годиннику – 17.15. Ми – за 2 кілометри від призначеної зустрічі, а розмова тут ще триває. Два тижні тому цей факт викликав би у мене справжній ступор. Нині – звично поглядаю на годинник і вираховую можливі хвилини спізнення. Воно неминуче, як і тривале спілкування після нього…
Він стрімко збігає сходами, встигає привітатися з усіма дорогою, щиро посміхається і починає говорити. Ця властивість Чубірка – спізнюватися – викликає в опонентів скептичну посмішку. Довго не могла зрозуміти, чому – тільки її. Зустрічі з людьми розставили все по місцях: Чубірко у спілкуванні із ними нікуди не поспішає, терпляче розповідає про зроблене, розтлумачує свою программу, відповідає на запитання, сміливо вступає у дискусію. Люди хочуть не лише слухати, але висловитися – надто мало їх чують у звичному, невиборчому житті…
– Чому Ви весь час говорите про європейські гроші? Скільки можна просити? Чому не говорите про робочі місця?
– В.Чубірко: – А хто прийде у місто, де землю роздано, бардак у муніципалітеті, а за відкриття бізнесу вимагають серйозний “відкат»? Це – раз! По-друге: ми ж не ходимо з простягнутою рукою! Є питання в місті, які можна вирішити завдяки політичному рішенню і організації роботи. Є такі, що треба зняти, розподіливши міські кошти, «затягнувши» обласні. Але давайте будемо реалістами: глобальні речі, як до прикладу, водопостачання в місті, вирішити системно без залучення європейських коштів не вдасться! Інша справа – знайти їх і застосувати правильно!
Годинникові стрілки фатально рухаються до критичної позначки, яка пророкує неминуче запізнення на наступну зустріч. Жодні знаки і натяки не підштовхують його до завершення спілкування. І лише після того, як на чергове звертання до присутніх, чи є ще питання, воно не звучить, Чубірко дякує за терпіння, нагадує про необхідність вдумливого і відповідального голосування 25 жовтня, і мчить далі… Дорогою з»ясовуємо, що наступна зустріч, запланована у новому мікрорайоні, була відкладена. Чубірко наполягає: поїдемо, раптом люди не знають про «відбій» і прийшли. Шукаємо адресу, людей таки немає, втрачаємо півгодини, темніє, продовжувати пошуки не має сенсу. Виявляється, Чубірко не легковажить…
ПРИХОВАНЕ
В.Чубірко: – Бачите, он там, у лісі є прозорий потічок… Взагалі тут, у цьому районі – дуже гарне повітря… А там є доріжка, якою можна суттєво скоротити шлях… Я тут виріс, і ходив до школи через ромське поселення, тому я тут знаю всіх своїх ровесників, і звичайно, кожну стежину…
Їдемо мікрорайоном Шахта. Тут, очевидно, йому знайомий кожний куточок. Говорити із ним в машині доводиться не часто. Коли не за кермом, постійно переглядає інтернет, відписує, віддзвонює… Коротко знайомиться із планом на наступні години, тримаючи під контролем і день сьогоднішній, і завтрашні наміри. Складається враження – усі місця зустрічей він відвідує не вперше. Тому й говорити з людьми йому неважко. Особливо, коли із тими його поєднують минулі спогади. Як приміром тут, у школі, де серед присутніх – колишні однокласники.
– У Вашій програмі нічого не сказано про типову ужгородську проблему – ромську. Як Ви плануєте її вирішувати?
– В.Чубірко: – Це – реальна проблема! Як би ми не намагалися «відхрещуватися», робити вигляд, що її не існує, але вона є. Думаю, необхідно почати з того, щоб визначити, так би мовити, її «масштаби». Тобто порахувати і зафіксувати, скільки у нас представників цієї громади. Потім зможемо говорити, як вирішувати її покроково. Думаю, певну напругу може зняти соціальне житло. До речі, не лише із представниками «ромів». Ми маємо випускників інтернатів, переселенців. Ви, можливо, й не уявляєте, скільки людей у нас потребує тимчасового, пристойного прихистку – даху над головою. Тим часом маємо в місті чимало занедбаних будинків, ремонт яких не забере багато коштів, а от проблему значним чином вирішить…
Такі зустрічі, як на мене, особливе випробування. Очевидно, що інколи на них настійно «запрошують» прийти керівник; зрозуміло, не всім ясно, які саме питання належить вирішувати муніципальній владі, а за які «гріхи» має «віддуватися» Київ. Утримати аудиторію, завоювати її довіру, стати з нею єдиною командою… Із цим завданням Чубірко вдало порається. І щоразу після зустрічі щиро питає: «Ну, як все пройшло, на Вашу думку?». З подивом фіксую: зауваження слухає, поради бере до уваги… Виявляється, Чубірко – людина, готова до навчання і вчиться швидко!
ТАЄМНЕ
В.Чубірко: – Так, Крісті! Добре, коли концерт? Звичайно, іди… А як з історією? Виправила?
В.Чубірко:- Так, мамочко! Звичайно, буду за годину… Заберу!
Питання особистого життя у жодній розмові не обговорюються. Уся команда знає: неділя для роботи – під забороно! Це – той час, який Чубірко принципово присвячує родині. Ні для кого не секрет, що у його житті вже був невдалий досвід… Його він обговорювати, схоже, ні з ким не збирається. На всіх зустрічах наголошує: я виховую 4- дітей! Усе інше – табу! Телефонне спілкування зі старшою донькою свідчить про постійний з нею контакт. Бездоганний вигляд – про чуйний імідж-мейкерський підхід дружини. Постійно зайняті недільні дні – про те, що цим, 6-м є, чим і як зайняти час разом!
– А навіщо Вам іти у мери? Ви ж стверджуєте, що все у Вашому житті і так склалося…
В.Чубірко: – Для того, щоб прийняти це рішення, у першу чергу, слід було відповісти на нього собі самому. Давайте я скажу, як є, а ви для себе зробити висновки самі. Перше. Робота в обласній раді показала мені, що дійсно можна вирішувати нагальні питання для людей. І це, окрім справжнього, людського задоволення, дає тобі право не бігати, агітуючи за себе в останні перед виборами тижні, розраховувати на їхню підтримку. Рік головування в обласній раді, у непрості, зауважте часи, довела: для справжньої, а не показушної роботи, необхідно об»єднати людей. І, повірте, вони об»єднаються, не зважаючи на політику, коли мова іде про головну ідеологію – Закарпаття. Для мене політика – не бізнес, а спосіб самореалізації. Я – достатньо молода людина, амбіційна, відчуваю у собі сили змінити життя навколо себе. Зі зміцненням місцевого самоврядування головні важелі впливу будуть передані на місця. Для мене «місце» – це Ужгород! Можна впорядкувати власну квартиру, двір. Але ж навіть із найдорожчої машини доведеться таки вийти і пройтися: розбитими тротуарами, привести дитину до занедбаного садочка, збіднілої школи… Скажу відверто, сьогодні питання для мене стоїть таким чином: змінювати це місто, щоб тут росли мої діти, чи шукати можливість виховувати їх за кордоном. Це, мабуть, не надто патріотично звучить, але щиро! Я хочу, щоб мої діти росли тут! І бачу, що можна і треба зробити, аби місто перестало бути територією суцільного дискомфорту!
Моє особисте знайомство з ним розпочалося три тижні тому і не виходить за межі офіційного. За роки роботи у журналістиці мені довелося читати безліч програм: стратегічних, оптимістичних, міфічних… Програма Чубірко, на думку декого з моїх колег, надто конкретна. Для мене – зрозуміла, і така, що її виконання можна буде перевірити вже за кілька місяців.
Чи стане він ідеальним міським головою Ужгород? Час покаже! Зрештою, доведуть і самі ужгородці: обравши, а потім – слідкуючи і контролюючи виконання означених кроків на шляху до змін. Хоча сам Володимир Чубірко наголошує: усі зміни залежать не від одного міського голови, і навіть не від депутатського корпусу чи виконкому – а від усієї, активної громади, яка готова до змін і працює заради них. От із цим, я думаю, погодиться кожний! А я – так точно!
Залишити відгук
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.