Володимир Чубірко: “Закарпаття має прямувати шляхом мобільності”

Закарпаття має прямувати шляхом мобільності – таку думку впродовж усієї нашої розмови повторював депутат Закарпатської обласної ради (фракція Єдиного Центру) Володимир Чубірко. Він переконує, що нинішні процеси оптимізації вже найближчим часом дадуть неабиякий результат, а вивільнені та зекономлені кошти допоможуть області розвиватися більш активно і, що найголовніше, якісніше.

     «У раді панує раціональна атмосфера» 

– Володимире Володимировичу, минув рік із часу проведення місцевих виборів. Як би ви підсумували роботу Закарпатської обласної ради за цей період?

– Я б назвав цей час роком притирань політичних сил, що увійшли до обласної ради. Роком встановлення правил роботи, у тому числі й негласних, певної системи порозуміння та співпраці. Бо слід визнати, що у перші півроку роботи було не зовсім зрозуміло, хто і як має взаємодіяти. Зробили цілий ряд помилок, приміром при формуванні комісій, зокрема бюджетної, оскільки остання збирається досить часто, відповідно депутати із віддалених районів краю не завжди мали змогу добиратися до Ужгорода. Політичні сили зай¬шли в раду зі своїми поглядами та баченням розвитку області. І хоча програми в усіх були майже однакові, шляхи їх виконання – різні. Тому цей рік став роком створення на базі обласної ради команди і встановлення певних правил: хто як має працювати, у кого які повноваження і вплив на ті чи інші процеси. За цей рік було досягнуто головне – порозуміння, бачення цілей та механізму їх втілення.

– Та все ж окремі експерти та журналісти відзначають, що нинішні сесії облради проходять уже занадто гладенько та спокійно – без суперечок та гострих дискусій. Із чим це пов’язано?

– Насамперед в обласній раді визначені пріоритетні напрямки роботи кожної політичної сили. Тобто ми з’ясували, яка фракція і в чому сильніша, хто вирішення яких проблем може взяти на себе та контролювати їх. Усі інші питання вирішуються спільними зусиллями. До прикладу, було чимало спільних поїздок керівництва облради та ОДА на об’єкти, де нас не задовольняють темпи будівництва. Відтак приймали консолідоване рішення, що з ними робити: зупиняти роботи, змінювати підрядника, проводити новий тендер тощо.

Другий аспект: люди, які керують радою та адміністрацією, не перший день у владі і знають, що з хати не можна виносити сміття. І тому всі питання, які розглядають на сесії, проходять через комісії та президію ради. Звідси і відсутність скандалів, оскільки дискусії проходять на рівні комісій, а в день сесії політичні сили виходять із конкретними варіантами рішень, які плюс-мінус влаштовують усіх. І важливо, що питання, в яких ми не можемо дійти консенсусу, відкладаються, допоки не буде знайдено компромісного рішення.

Таким чином у раді панує здорова, раціональна атмосфера. І я, як представник Єдиного Центру, хочу відзначити, що голова ОДА Олександр Ледида та Партія регіонів, маючи реальну адміністративну владу, не зловживають нею. Завжди готові до компромісу. Такі кроки, безумовно, ідуть на користь закарпатській громаді. Бо область, якщо пригадаєте, переживала й моменти, коли губернатор абсолютно не зважав на депутатів, мовляв, ви займайтеся своєю радою, а в мене є адміністрація і я відповідаю за область.

І ще один момент, який би я хотів відзначити: нині закарпатська громада як ніколи впливає на ті чи інші рішення, що приймаються обласною радою. Адже у складі ради 50 відсотків становлять мажоритарники, кожен з яких добре володіє ситуацією в регіоні, де проводив вибори, знає людей та проблематику. І, відповідно, на комісіях максимально лобіює вирішення цих питань.

«4 мільйони – на двох  хворих» 

– Які рішення, прийняті обласною радою за цей період, ви б відзначили?

– Напевно, слід розділити рішення, які виділяються на загальноукраїнському фоні і ті, які ми прийняли для самої області. Пригадайте, зокрема, рішення, через яке нас впізнають по всій Україні – щодо зимового часу. Це позиція, яку ми відстояли. Ініціатором був Єдиний Центр. А звернення надходили від простих громадян до наших депутатів. Ми це донесли до Києва і, дякуючи міністру із надзвичайних ситуацій Віктору Балозі, депутатам Верховної Ради та нашим землякам у парламенті, стрілки годинника перевели, Україна почала жити у звичному часовому поясі, який нам підказує природа. Це справді одне із найвагоміших рішень, прийнятих Закарпатською обласною радою.

Щодо питань обласного характеру, то практично всі рішення, які ми сьогодні приймаємо, зводяться до того, аби Закарпаття прямувало шляхом мобільності. Так, окремим політичним силам такі наші кроки не подобаються, роздуваються скандали, як-от із Виноградівським дитбудинком. Але всі ці процеси оптимізації та мобільності найближчим часом обов’язково дадуть результат. Ми ж у певних рамках: у Києві – одні бачення розвитку України, а в нас – свої потреби. Мусимо ефективно розподіляти кошти, які нам дає столиця, і розвивати область. Тому треба покращувати роботу соціальної сфери – медицини, освіти. І гадаю, що наступного року ОДА та обласна рада сформують ті чіткі коридори, через які проходитимуть бюджетні кошти, а також визначаться із закладами, які фінансуватимуться.

Приміром, об’їжджаючи разом із керівництвом ОДА Тячівський район, ми відвідали лікарню в селі Угля. Знаючи, що бюджет закладу становить 4 мільйони гривень, вирішили дослідити, як саме освоюються там ці кошти. І побачили в лікарні аж… двох хворих! Але ж за такі гроші цих пацієнтів можна було б на лімузині привезти у районну лікарню й відвезти назад додому. Тому треба аналізувати наші витрати, оптимізувати і приводити їх до відповідності сьогодення, потреб та ресурсів.

– Однак, таким чином ви наражаєтеся на невдоволення  працівників тих закладів, які підпадають під оптимізацію…

– Чомусь так склалося, що робота державного закладу часто зводиться лише до виплати зарплати. Хоча насправді у ньому мають навчати дітей чи надавати медичну допомогу. І коли доходить справа до оптимізації, працівники справді кажуть: де наші гроші і чому ви нас звільняєте? Але ж держава не зобов’язана утримувати людей, ну і, звичайно, не викидати ж їх на вулицю. Ми мусимо пропонувати альтернативи. Закриваємо, наприклад, лікарню в Углі – відкриваємо там соціальний центр, хоспіс, будинок престарілих тощо, аби медики могли працювати й обслуговувати населення. Однак держава в жодному разі не повинна бути дійною коровою. 

Не треба далеко ходити – маємо європейський досвід.  Приміром, у Німеччині дітей до школи звозять із 5-6 сіл. А це велика країна Євросоюзу, яка турбується про свої кошти. Вони порахували, що дешевше обходиться супровід поліцейською машиною шкільного автобуса, аніж будівництво нових навчальних закладів. Ми ж, на жаль, не завжди рахуємо кошти – будуємо величезні об’єкти, а вони не мають попиту. То, можливо, треба більше грошей вкладати в інфраструктуру, дороги і надавати населенню можливість швидше пересуватися. У цивілізованому світі не важливо, де ти живеш, а важливо, де ти працюєш.

– Напередодні прийняття  бюджетів – державного чи обласного, завжди йде мова про те, будуть вони бюджетами проїдання чи розвитку. Що очікувати наступного року?

– Основних проектів бюджету наразі ще немає, однак коли говоримо про обласний – це завжди бюджет розвитку. Єдине – чи нам вдасться його реалізувати. Як я вже казав, цей рік майже минув під знаком порозуміння і консолідації політичних сил. У нас були обласні кошти, були й державні. На жаль, через окремі причини не вдалося усі ці гроші освоїти і реалізувати задумане. І зараз, наприкінці року, силами створеної в обласній раді комісії, намагаємося розподілити залишки коштів і використати, аби держава їх не забрала. Як я вже наголошував, ми не завжди повністю володіємо ситуацією як іде будівництво, а тому завданням наступного року буде створення єдиної системи контролю за освоєнням бюджетних коштів. Бо перерозподілити їх виходить дешевше, аніж втратити в кінці року. Якщо управління капітального будівництва не справляється з цією роботою, значить треба змінювати керівника. Потрібна депутатська допомога – створюємо комісію, виїжджаємо на об’єкти і приймаємо рішення. Щоб ми не ділили кошти в одинадцятому місяці, а навпаки, просили у Києва – додайте нам, мовляв, бо не вистачає на ті чи інші об’єкти.

«Не може бути такого: ми віддаємо, а у відповідь – тиша»

 – В області залишаються  проблеми із невиконаннями місцевих бюджетів…

– На жаль, так, і особливо я  би хотів згадати у цьому аспекті бюджет Ужгорода. Слід визнати, що нинішня владна команда обласного центру веде активну роботу в цьому напрямку, працює з бізнесом, однак через  об’єктивні причини ця робота не завжди є ефективною. Тому на наступний рік нам треба знайти відповідну вертикаль, а вона, в принципі, одна – область допомагає Ужгороду, але й останній має виконувати свій бюджет. І якщо в попередні роки існували якісь політичні нюанси, то сьогодні їх немає. І ми готові допомогти обласному центру вирішувати локальні проблеми. Однак має бути і зворотна реакція.

Наведу як приклад місто Чоп, де до мене звернулися громадяни із проханням виділити кошти на заміну вікон. І на конкретних цифрах пояснили, що упродовж кількох років ці кошти повернуться в бюджет за рахунок зекономлених енергоносіїв. Це, на мою думку, правильний підхід. Адже виходить, що ми дали, але колись маємо це, образно кажучи, забрати на спільні інтереси. Немає такого механізму в природі, що ми віддаємо, а у відповідь – тиша. Те ж саме з Ужгородом. Область готова допомагати міській громаді, але відповідно має отримати певний позитив чи фінансовий результат.

По Ужгороду я б хотів відзначити ще один важливий момент, який є причиною невиконання бюджету міста, основна витратна частина якого складається із витрат на медицину та освіту. Я про те, що в ужгородських школах, наприклад, навчається 30-40 відсотків дітей – мешканців навколишніх сіл. Однак держава ж вираховує бюджет із розрахунку на одиницю населення! Натомість села Минай, Розівка, Оноківці та інші не хочуть входити в Ужгород як в адміністративну одиницю, оскільки це пов’язано з вищими тарифами на енергоресурси. І маємо колапс, оскільки місто фактично є донором мешканців навколишніх сіл, а в законі говориться, що відмовляти їм у цих послугах не можна, – людина має право вибрати лікарню чи школу на власний розсуд. А звідки взяти кошти на лікування та навчання цих людей, ніхто не знає. От і виходить, що в нас по селах гарні нові навчальні заклади, а в Ужгороді, часто, у школу зайти не можна, оскільки холодно, вікна не замінені, класи не відремонтовані. Тому я є прихильником прийняття на рівні держави рішення, яке б регулювало це питання. Ти мешканець Сторожниці? Там є школа – води туди дітей безкоштовно, хочеш навчати їх в Ужгороді – плати. Те ж саме і з медициною.

– Ви згадали про Чоп, де вас обрали депутатом обласної ради і ви куруєте це місто. Що вдалося зробити за останній рік?

– По Чопу в нас є чіткий план розвитку міста, який ми виконуємо. Всі місцеві об’єкти знаю напам’ять. Цьогоріч ми зробили все, що обіцяли громаді. Замінили вікна у дитячому садку, що дасть можливість зекономити на енергоносіях. Встановили футбольний майданчик у першій школі. Наступного року плануємо замінити вікна в угорськомовній школі. Однак не можу не відзначити активність та участь чопської влади у вирішенні цих питань. Якщо, приміром, область виділяє 300 тисяч гривень на заміну вікон, то з міського бюджету теж надходить 80-100 тисяч. І це дуже позитивний досвід спільної роботи.

Окрім згаданого, у Чопі гостро стоїть питання із дошкільною освітою. Я б узагалі назвав цю ситуацію критичною, бо в місті лише один садок «Казка», розрахований на 250 місць, фактично в ньому виховується 300 дітей, а в Чопі – понад 700 дошкільнят. І ця цифра щороку лише зростає, бо в Чопі доволі висока народжуваність. Тому ми розуміємо, що треба будувати новий дитсадок. Ми неодноразово зустрічалися з керівництвом залізниці, оскільки чимало будівель у Чопі знаходяться на їхньому балансі. На жаль, запропоновані об’єкти нам не підійшли. А тому ми зупинилися на варіанті добудови діючої школи, де б можна було облаштувати дитячий садок. Гадаю, що зможемо залучити 4-5 мільйонів гривень і дошкільною освітою у Чопі буде охоплено 500-600 дітей.