З Архієпископом Мукачівським та Ужгородським випала нагода познайомитися 5 років тому. Саме тоді його, наймолодшого в Україні, поставили опікуватися однією із найзахідніших православних єпархій. Уже тоді вразив навіть не вік незвично моложавого пастира, а радше – готовність спілкуватися на будь-які теми, застосування не надто властивих духовній лексиці термінів та висловів, як-то: кадрове питання, інтернет, спортивні змагання… Згодом владика довів на ділі: в ортодоксальну сферу втручається сучасне життя. І, можливо, саме з уст владики Феодора твердження про «живу» віру лунає особливо переконливо…
– Владико, чи увійшло до Вашого особистого календаря 23 грудня «червоною» датою?
– Без сумніву! Саме 23 грудня, з благословення Блаженнішого митрополита і затвердження Священного Синода я мав честь прийняти архієрейську хіротонію і очолити одну із найдревніших православних єпархій.
– А яким чином відбувається такий вибір?
– Один древній і мудрий архієрей сказав мені: «Серце блаженнішого і Синода – в руках Господніх»… Якось увечері мені подзвонили і повідомили: блаженніший обрав, Синод затвердив, завтра – Ваше наречення, післязавтра – Ваша Хіротонія. Це відбулося несподівано. Блискавично! Проте кожний монах, обираючи службу Господу, стає духовним воїном, готовим виконати свій обов’язок. Тому ми з вдячністю прийняли рішення і прийняли новий послуг.
– Що змінилося для Вас?
– Я знаю цей регіон, оскільки саме тут, в Мукачівському монастирі я прожив 20 років. Тому цей край, його духовенство, паству знаю добре, бо ж був духівником і сповідав багатьох… Нині, окрім духовних, мені слід виконувати і певні адміністративні функції, які годиться здійснювати з євангельською любов’ю. Наскільки це можливо…
– Що відносите до успішних справ?
Я дуже не люблю слово, яке зараз застосую, але все-таки скажу: «команда». Були призначені керівники більше 10 відділів, які займаються місіонерською, богословською літургічною, паломницькою, видавничою діяльністю… Але найбільшим успіхом вважаю діяльність відділів, які займаються справами сім’ї та молоді й інформаційною діяльністю. І мушу, не без гордості, сказати, що фактично 5 років робота нашої інформаційної служби визнана найкращою! Що ж до проблем, то вони неминучі. Оскільки там, де присутній людський фактор – добро і зло ідуть поряд!
– Усе-таки існують?
– Звичайно! Але якщо відверто проаналізувати усе, що відбувається, мусимо визнати, що наше життя складається, в основному, з позитиву. Але сказати треба чесно: ми маємо усе, необхідне для щастя! А проблеми… Що ж, їх треба вирішувати, а якщо неможливо – достойно приймати!
– Але ж не завжди той, хто щиро виконує Господні заповіді має явну винагороду…
– Я часто чую запитання від прихожан, чому сусід, до прикладу, який не веде гідне життя, має його більш забезпеченим. Моя відповідь: людина, яка сповідує євангельські заповіді, не може переступити через людські цінності. Не може брехати, проходити повз чужу біду, наживатися на чужім горі… Зрештою, за зовнішнім добробутом не завжди приховане справжнє щастя…
– Тобто, забезпечена людина апріорі, так би мовити, невіруюча?
– Ні, чому ж… Багатство – не гріх … Як ти це сприймаєш, як цим розпоряджаєшся, наскільки важливим є це для тебе? Маючи чесноти у будь-якій формі, неправильно ними розпоряджатися – це гріх! Я часто наводжу такий приклад. Життя людини – коло, у центрі якого – Господь. І якщо людина сприйматиме те, що відбувається із нею та її оточенням через призму духовних стосунків, їй буде легко і приємно, не буде відчаю!
– А відчай це – гріх?
– Звичайно! Смертний гріх. Він може призвести і до самогубства. І коли людина перебуває в такому стані, найкращий засіб – поспілкуватися із священнослужителем. Деякі люди звертаються до психологів – теж непогано. Але я вважаю, що тут лише, хай і найпрофесійнішими, схемами впливу на людську свідомість — не допоможеш!
– Ви згадали про відділ місіонерський. У чому нині полягає місіонерська діяльність?
– Ви знаєте, людство 2 тисячі років знає про віру Христову. Тому сьогодні, на мою думку, місіонерська діяльність полягає в тому, щоб показати «живу» віру. Чимало людей переконані, що досить дотримуватися догм, виконувати набір певних ритуалів… Віра без діла – мертва! Мене часто запитують, що необхідно робити для того, щоб ми краще жили? Я хочу нагадати головну доброчесність, яку породжує віра – любов! Класик сказав: стався до людей так, як би ти хотів, щоб вони ставилися до тебе! Не кивай на іншого, не чекай і не сподівайся – чини сам! Православіє не ДОказуємо, а ПОказуємо!
– Вам часто доводилося зустрічатися з людьми, які так живуть?
– Згадую роки свого навчання у Москві, коли часто доводилося їздити у метро. Я дивився у людські очі і бачив там: порожнечу, сум, безнадію… Колись, приїхавши у Мукачівський монастир після сесії, уночі, коли не спалося, звернув увагу на вікна багатоповерхівок, де горіло світло. Чомусь тоді спало на думку: чи багато у тих квартирах людей, які у той чи інакший спосіб зараз звертаються до Господа? Чомусь мені вірилося – в усіх!
– А людські очі, сповнені вірою, доводилося бачити?
– Звичайно! Мене вразила поїздка із духовною місією до Чорногорії. Там я побачив стільки віри в очах простого сербського народу, високопоставлених осіб…
– Думаю, таких очей чимало у наших сільських храмах, а не в вимуруваних палацах під куполами…
– Дозволю собі з Вами не погодитися… Такі, світлі, очі є усюди! Ви знаєте, як мені втішно, через роки зовнішньої зневіри, зараз чути: зустрінемося, владико, після Різдва, чи зробимо це після Паски. Люди почали мислити і висловлюватися категоріями з духовного життя! Звичайно, було в історії чимало неприємного. Зруйнувати храм можна, але знищити храм душі – неможливо!
– Чи були у Вас певні ілюзії, з якими довелося розпрощатися під час виконання архієрейського послугу?
– Я вже казав, що знаю цей народ, який люблю безмежно, і знаю це духовенство. Саме з ними намагаємося повною мірою виконати місію церкви, наскільки це можливо, оскільки в усьому об’ємі її виконати неможливо… Тому глобальних розчарувань у мене не було…
– Власне, зараз, у дні найбільших свят, чого Архієпископ Мукачівський та Ужгородський зичить близьким?
– Я ніколи не бажаю щастя! Поясню чому. Найбільше щастя – належати до церкви Христової. Тому усім я бажаю набути справжньої, живої віри!
Залишити відгук
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.