Час стирає образи, події і обличчя. І тільки пам’ять не стерти.
На Закарпатті чорний Іван-день. Папороть не зацвіла, а небо тужило. Довго і надривисто гуло, розсікало простір промовистими блискавками. А Ужем поплили вінки пам’яті, які стали символом великої любові і поваги до тих, хто тримає над нами небо.
І очевидці свідчать: «Це було прекрасно. Серце розривалося від Качі і молилося за Україну. І вінок зі свічками, який запускала наша малеча разом з нашим військовим…
І небо злилось і ридало разом з нами…»
Залишити відгук
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.