Перед останнім днем жовтня і настанням 1 листопада люди з різними поглядами сперечаються про «свято», котре оселилося у нас відносно недавно, прийшовши з-за кордону…
Гелоуїн (саме так радять транслітерувати Halloween українською мовознавці) асоціюється із гарбузами та всілякою нечистю. У Європі так готувалися до 1 листопада – дня вшанування померлих, тяжіє вечір і до згадок про Вальпургієву ніч, і, власне, всього, що пов’язано з мерцями і містикою. Комусь до вподоби стилістика Гелоуїна, хтось вважає відзначення «поклонінням бісам» та різко засуджує. Ми ж спробували розібратися, чим є цей день (чи то радше вечір і ніч) для закарпатців.
Свято, яке принесла нам … комерція – так називає Гелоуїн Федір Шандор: «Маркетинг, чистий маркетинг, як і Новий рік, 8 березня та Валентин». Людина №1 закарпатського туризму, втім, не засуджує «бісівське свято», а запрошує ставитися до нього із гумором і позитивом. Тим паче, що Гелоуїн в Ужгороді став подією для дітей, які просто веселяться та проявляють фантазію. «Ця подія просто є, не бачу в тому трагедії. Це стає нагодою поїсти гарбузів та показати цікаві костюми. Краще нехай їхня енергія і бажання «подуркувати» піде в креатив, ніж приведе вночі гуляти цвинтарями». Також ці забави, оце вбрання, ці образи, можна вважати психологічною роботою над фобіями. А від впливу масової культури і глобалізації сховатися важко, забороняти ж ці розваги – неефективно.
Федір відносить новітню традицію приділяти увагу Гелоуїну до давніших часів – як от кельтського свята Самайн. Важливість же самого 1 листопада як Дня пам’яті на Закарпатті (як і в усій західній Україні) пов’язана з католицькою церквою, під впливом якої і були ці землі. Закон – напередодні прибрати могили рідних, а 1 числа принести квіти та запалити свічки… Що ж до останнього дня жовтня, то його, наголошує, можна вважати навіть святом врожаю, адже триває осінь і ще є плоди, втім, скоро зима, і варто скористатися змогою наїстися свіжого. Звісно, сучасне відзначення Гелоуїну – це і можливість «відірватися»…
Що ж до демонічної теми в наших краях, то в Ужгороді наймістичнішими місцями є Замкова гора (до речі, там аж у XVIII столітті спалили останню відьму і, як каже він, то було «лінчування натовпом», яке лише підтримали церковні інквізитори) та, звісно, цвинтарі, передусім – Кальварія. На Закарпатті ж місця з темною енергетикою часто позначені назвою «Чорний», і це було своєрідним «знаком табу» для людей – як от Чорний ліс біля Грабова, який притягує самогубців . Загалом, як кожному гірському регіону, Закарпаттю властива увага до містики, у нас є безліч легенд: починаючи від Білої Діви (цей образ в різних інтерпретаціях «поселяють» у замках, зокрема, своїх містичних наречених мають Ужгородська і Невицька фортеці), Поган-дівча і до Чугайстра – лісової істоти, що заводить людей в хащу, «в блуди». Улюблена ж суто закарпатська легенда для краєзнавця – про летючого коня лицаря Бринди Татоша, який дав ім’я фестивалю історичної реконструкції в Чинадієві, у замку Сент Міклош. Шандор навіть створив добірку містичних персон Закарпаття, яких, тім, можна назвати і просто казковими героями.
Федір Шандор воліє не шукати бісовщини у відзначення імпортного Гелоуїну, радячи сприймати його як веселий карнавал. «Чи є на Закарпатті босоркані?» – запитуємо його. «Є! Звісно! Босоркані серед нас! Вони красиві, розумні і успішні! Це жінки, яким все вдається: і в родині, і в роботі, і в творчості та громадських справах. Вони літають по місту й усе встигають!», – каже Шандор, який стверджує, що знає багато таких «відьом», і нема значення, чи на мітлі вони пересуваються, а чи на авто.
Присутня містика навіть у побуті, нагадує він: згадаймо про численні прикмети та звичаї, яких досі дотримуються люди. Так само досі використовуються обереги: наш експерт, який є й соціологом, каже, що навіть звичайний «лайк» рукою є таким, тощо. Лишаються в нашому житті і звичаї, котрій йдуть від язичництва: це і нюанси у відзначенні багатьох свят, аж до найбільших християнських. Чимало краян носять на руці червону нитку, хоча це суперечить поглядам церкви, але люди вважають її оберегом.
А чи не найяскравіша галузь, де живе «прикладна магія» – це, звісно кулінарія. Від численних карпатських трав, яким уява надає мало не чарівних властивостей, спецій, які магічно перетворюють звичайні страви на смаколики, і до коштовного гриба трюфеля, який давні пов’язували з містикою, називаючи «слиною чаклуна». Гелоуїн же – це ще й нагода показати всю різноманітність гарбузової гастрономії – улюблений осінній овоч, «король городу» є безмежним джерелом кулінарного натхнення. Особистий рейтинг Шандора, наприклад, очолює крем-суп, в який додаються прянощі і ще крапля олії гарбузового насіння…
…Так, саме «прикладною» магією можна вважати застосування певних природних карпатських дарів. Звісно, магією доброю. Любов Повідайчик, біолог за освітою, яка зараз працює в сувенірному бізнесі, нагадує про особливо цікаві, традиційні і вже знову популярні рослини.
«Іван-чай! Скоро він стане візитівкою Закарпаття! Крім того, що він просто така гарна рослина, він володіє фантастичними якостями. Хмара користі: вітаміну С в 20 разів більше, ніж у лимоні, зміцнюючий і ніжно тонізуючий, і карієсу запобігає і дарує відчуття ситості. Крім того, він, на відміну від чаю не містить танінів, і відтак іван-чай можна пити майже постійно, а не лише курсами, як інші фіто-напої. Зараз на Закарпатті цю рослину заготовляють уже не тільки як зелений лист, а і ферментують. А на Міжгірщині вже навіть і гранульований з попередньою ферментацією, і з цією технологією рослина доходить до кондицій чорного байхового чаю».
Пані Люба захоплена цією природною родзинкою, яка до смаку і туристам: «Власне, іван-чай смакує в будь-якому вигляді, а особливо з медом і ягодами чорниці, які просушеними і перемеленими додають у чайну суміш. Після ж виготовлення листового чаю із крихти, котра лишається, роблять суміш із м’ятою, чабрецем і лимоном, а ще – ферментованою дикою малиною. Раджу всім! А в одному з карпатських сіл з цієї рослини роблять чайну красу: виготовляють таку «бомбочку», всередину якої поміщають квітку едельвейса, і в заварнику вся ця композиція розкривається… Краса!». Ну, чим не магія?
Якщо якась рослина і посперечається з іван-чаєм, то це хіба легендарний калган. Любов розповідає: «Карпатський женьшень, або ж, за наукою – перстач прямостоячий, Potentilla erecta. У народі відомий і як «карпатська віагра». Утім, він позитивно впливає не тільки на чоловічу потенцію: недарма ж це наш «женьшень», значить, повинен вміти багато. Цінність має коріння рослини, збір – кінець жовтня – початок листопада, коли наземна частина вже відмирає, і в корені накопичується максимум користі. Ним піднімають імунітет, лікують і шлунок та очищують жовчні шляхи, виводять радіонукліди, заживляють рани – з різними способами виготовлення і вживання, від порошку і навару на водяній бані. Але класикою лишається спиртова настоянка, яку язик не повертається назвати горілкою – благородна калганівка, яка за кілька тижнів витримки має насичений коньячний колір і легкий трояндовий аромат. Тут важливий нюанс – чоловікові, вживаючи цей напій, варто не передати куті меду…».
Як усі лікарські рослини, калган треба збирати в екологічно чистій місцині. Закарпаття та його чудові «мольфарки» можуть похвалитися й іншими скарбами: символом України калиною, яка помічна від застуд, і сік якої може зберігатися без консервантів, й безліччю смачних трав – «карпатський чай» уже стає популярним брендом в усій державі.
Шанує карпатські трави та готує смачні і корисні чаї й греко-католицький священик, військовий капелан Василь Мандзюк з Міжгір’я. А от щодо Гелоуїну – категоричний: «Якщо говорити про День пам’яті – звісно, ставлюся позитивно. Коли ж мова про цей сатанинській Гелоуїн з всякими масками, з персонажами зі світу зла – то засуджую. У словаків є гарна приказка: «Не малюй собі чорта, бо може ся привидіти». Зло здатне матеріалізуватися, й далі ми, священики, маємо роботу, будемо то відмолювати. Краще зі злою силою нічого не мати. В людини, на жаль, низький імунітет до демонічної сили». Що ж до 1 листопада як церковного свята, такого шанованого на Закарпатті та загалом в західних областях України, отець Василь нагадує: варто не тільки «відбути» звичай, прийти на могилу і запалити свічку, а й помолитися, і молитву скласти та пам’ять мати в собі не лише під час походу на могилу до близьких, а постійно – в душі. А з приводу «оборони» від негативного впливу на Гелоуїн, капелан також радить як допомогу церкви, як і особисту щиру молитву, яка омиває душу світлом.
Резонансним став матеріал, який написав протоієрей Євген Заплетнюк з Тернополя, який висловився, зокрема, так: «Багато років тому надзвичайно схожі до наших відчуття переживав апостол Павло, якому буквально пощастило жити в час «безперервного Хелловіну». І, знаєте, як він на це реагував? Він не бився в істериках, не писав у соціальних мережах проклять язичникам, і навіть, не намагався відправити імператору петицію про заборону пантеону язичницьких богів, хоча б в якомусь одному тріумвіраті. Він намагався використати будь-яку можливість поговорити про свою віру з язичниками… Хіба ми зможемо якось відмінити язичницькі чи комерційні свята? Ні, звісно. А якщо так, тоді їх слід переосмислити – наповнити цілком новим, християнським змістом».
Зарядити цей вечір позитивом прагнуть і ужгородські волонтери. Рух підтримки закарпатських військових, відповідаючи, так би мовити, на запити людей, теж влаштовує акцію в стилістиці Гелоуїна. Але «освячує» її добром – роблячи корисну справу. Торік народилася концепція Корчми «У босоркані».
І «демонічне свято» наповнили красою українських, закарпатських традицій. Тут тобі і мавки, і світла магія, і лісовики та мольфари. Босоркані пригощають трав’яним чаєм і авторськими смаколиками зі стильними назвами, а в усій тематиці присутній дух етно… До слова, на локації можна буде скуштувати і магічну калганівку, про яку розповідала і яку виготовила пані Любов…
Відтак Гелоуїн в Ужгороді насичується добром і власне нашими, а не імпортними традиціями. Це – такий спосіб не боротися проти, а боротися за – за добро, і перетворювати популярний привід на позитивну нагоду для гарних справ і світлих емоцій, а ще ж – гра і творчість, з національним духом. Якщо згідні – долучайтеся, «босоркані» чекають на Театральній площі з 14-ї години та запрошують в такий спосіб допомогти нашим оборонцям. Ну а вже наступного дня варто приділити час і увагу світлій пам’яті і, певно, молитві, котра, власне, у кожного своя і про своє, головне – аби щиро і про добре…
Залишити відгук
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.