Ведмежий курорт (ФОТО)

Подивитися в очі ведмедеві можна у реабілітаційному центрі для клишоногих у Синевирському національному парку.

Дюрі, Вінні, Потап, Бубочка, Роза, Беня, Ірина і Малюк – так звати «постояльців» першого та єдиного в Україні і найбільшого в Європі реабілітаційного центру для бурих ведмедів, що у Національному природному парку «Синевир». Мета закладу – повернути тваринам, які перебували у неналежних умовах, гідне життя і природні інстинкти. А схоже це все на ведмежий курорт. Потрапили сюди клишоногі не від хорошого життя…

Першим з клітки прогулятися по вольєру випускають саме улюбленця: 7-річний Дюрі живе тут з листопада 2011-го року, приїхав з Драгобрату. Пухнастий рудуватий красень вже має майже 400 кілограмів ваги і точно почувається тут господарем. Він перший і, за спільною згодою як працівників центру, так і туристів, найгарніший ведмідь Синевира. Як усі тутешні «курортники», Дюрі зазнав неналежного поводження, але не такої жорстокості, як інші клишоногі побратими, до прикладу, Потап.

Михайло Маслей, ветеринар реабілітаційного центру, розповідає: «Потап приїхав з Луганська, перебував у кінно-спортивному клубі «Барс», де використовувався для цькування собак – їх так вчили до полювання. Його посадили на тісний ошийник, який вдягли ведмедеві ще в рік. А Потап виростав й ошийник врізався в шию… До того ж на нього цькували собак, він кидався на них і ошийник ще більше травмував тварину…».

Саме Потап прославив закарпатський реабілітаційний центр на всю державу. Україна стежила за порятунком ведмедя, якого «з боєм» забирали з Луганська та доправляли в Синевир для лікування. Нині Потап тут почувається як удома та конкурує за лідерство з Дюрі, тому разом їх наразі не випускають.

Чи не найщасливіша з цих ведмедів доля у Вінні, який теж належить до улюбленців персоналу, бо дуже грайливий і цілком позбавлений агресії. «Його знайшли покинутим ведмедицею на території Карпатського біосферного заповідника, і там він жив у вольєрі два роки, потім його передали нам, він освоюється і, думаємо, влітку випускатимемо у наш великий вольєр, тобто в ліс». А от Беня – колишній циркач, ледь не помер від виснаження. Розу ж у грудні 2011-го забрали з бази, де відпочивали далекообійники, які поїли ведмедицю пивом.

А от новий постоялець ведмежого курорту – Малюк, який приїхав днями з Берегова – лише звикає до нових умов. Він постійно пританцьовує у клітці. Ветеринар каже – це аж ніяк не знак радощів. «Це ознака психічних розладів – від того, що він раніше був у цирку, де навчався танцям, виробилася так звана стереотипна поведінка, стереотипія, отакі от рухи… Дався взнаки закритий простір, його довгий час утримували  в трейлері для перевозки худоби, ведмідь не бачив світла, от і розвинулася така поведінка», – говорить лікар. І, пояснюючи, що Малюк – не єдиний «танцюрист», оповідає справді жахливу історію.

«Оцей ведмедик – Беня – жив у перевізному цирку, він теж привчений танцювати. Це робиться таким негуманним способом: маленькому ведмежаті лапи мажуть вазеліном або іншою слизькою рідиною, включають музику і кидають на гарячу плиту, де він починає підстрибувати. Таким чином в нього розвивається ця стереотипія, це, я вже казав, ознака психічних порушень. Зараз він і поводиться, і виглядає зовсім інакше – Беня приїхав до нас з дистрофічними явищами, порядку 80% ваги набрав уже в центрі з 9-го травня. На тварину страшно було подивитися – весь кістяк можна було прогледіти… Зараз ми щодня проводимо з ним індивідуальні тренінги і сподіваємося, що за рік ведмідь повернеться до норми».

Тепер ведмеді мають можливість забути про минулі жахи. У центрі прагнуть влаштувати їм життя, якомога більш наближене до природного. Акліматизації ведмедів сприяють щоденні ігри, під час яких клишоногі освоюють територію.

«Ми щодня влаштовуємо їм такі тренінги – аби вони обживалися, вчилися шукати їжу. Це проводиться для того, аби вони швидше звикли до умов утримання, це напіввільні умови, тобто де частину їжі вони будуть шукати у великому вольєрі на території 12 гектарів, частину їжі будемо давати ми їм. От наприклад ця діжка активно використовується – у ній є спеціальні отвори, туди закидаємо корм, ведмідь стає на задні лапи, обертає діжку, їжа висипається. Ця гральна конструкція дуже позитивно впливає, бо ведмідь починає думати, він не чекає, доки дають їсти, а готовий шукати»,  – розповідає Михайло Маслей.

Потап – відмінник у навчанні, найсміливіший ведмідь центру. Він уже обжив частину лісу – гуляє там зі своєю товаришкою Бубочкою. Ведмеді навіть почали копати під смереками справжні барлоги та помічати територію, роблячи спеціальні «задири» на деревах – так, як чинять їхні вільні побратими. Те, що ведмеді повертаються до природної поведінки – добрий знак, кажуть фахівці. Це значить, що реабілітаційний центр досягає мети, адже тут прагнуть максимально повернути тваринам нормальні інстинкти. 

Юрій Бабічин, начальник відділу екологічної освіти НПП «Синевир», розказує: «Це найбільший подібний заклад  в Європі, його площа 12 гектарів, зараз тут перебувають 8 ведмедів. Мета – реабілітація бурих ведмедів, які перебували у поганих умовах, утримувалися всупереч природоохоронному законодавству. Ця територія обрана тому, що за всіма ландшафтними і кліматичними умовами відповідає природному перебуванню ведмедів у дикій природі, тут їм дуже подобається, тут є природні плантації чорниці, малини і ожини, тобто деяку їжу вони влітку можуть добувати самі».

Нинішнє життя клишоногих навіть не позбавлене ознак курорту – каже пан Юрій, який чи не щодня милується життєрадісними ведмедями. «Мені особисто ведмеді нагадують котів, вони дуже грайливі. Особливо коли двоє або троє гуляють у вольєрі, дуже гарно граються… Але найкраще за ними спостерігати, як вони купаються у басейні влітку – як от Потап з Бубочкою удвох робили. Раджу усі туристам приїздити подивитися».

До слова, центр виконує не лише реабілітаційну роль для тварин – тут провадиться і наукова робота, а ще еколого-освітня. Численні туристи, які приїздять подивитися на «ведмедиків», у такий спосіб більше дізнаються про фауну Карпат, а відтак і до природи ставитимуться з більшою повагою.

Та не варто забувати – це не заклад для розваги. Тут повертають гідне життя ведмедям, які натерпілися від людей. І на те, що вони стовідсотково повернуться до природного стану і такої ж поведінки, розраховувати навряд доводиться. Узимку сім з вісьмох «курортників» вирішили не впадати у сплячку – живучи в неволі, вони втратили природний ритм. Але один барліг на території центру не пустує: там у зимовому сні перебуває найстарша – 30-річна – вихованка центру Ірина…

Більшості ж до вподоби прогулянки по снігу, а надто – смакування яблуками. Ветеринар Михайло перекидає фрукти за паркан Потапові, а той завзято хрумає, відтак зручно розташовується, кумедно склавши лапи, в метрі від нас. Звісно, нас розділяє міцна огорожа з електрострумом, та все ж ти дивишся ведмедеві просто в очі. Ці тварини спокійно ставляться до людей, хоч більшість і зазнала жорстокості. Але саме через близький контакт з двоногими ведмедів неможливо повернути у ліс, не обнесений надійною огорожею – вони завжди прагнутимуть до людей, бо звикли. Та й ведмежат у Синевирських «курортників» ніколи не буде. Вони не знали волі, тож і виховати потомство, життєздатне у природі, не спроможні… 

Про те, аби забрати на реабілітацію ще одного ведмедя-невільника, в НПП «Синевир» зверталися навіть із Росії. В Україні відомо про кільканадцять особин бурого ведмедя, що неналежно утримуються в неволі. Та перед тим, як приютити на «курорті» ще клишоногих, треба владнати всі юридичні і процедурні моменти. Але те, що реабілітаційний центр поповнюватиметься – безсумнівно…

На території природного парку Синевир на волі живе з десяток бурих ведмедів, загалом в Україні цих тварин з Червоної книги лише близько трьохсот.

Більше фото – в фоторепортажі.