Василь Кручаниця – лікар, перебуванням у якого не прийнято хизуватися

Про цього лікаря ходять легенди. Дотепник, що нікому не відмовляє в допомозі, цинік, який завжди «впізнає» знайомих, мудрий філософ Василь Кручаниця – людина, відома в багатьох колах. Чи то особисте знайомство з самим дном людського падіння, чи то здатність доставляти з такої глибини заблудлі душі, ти чи особлива пікантність ситуацій, в яких проходить знайомство з ним, чи то звична тактовність специфічного цілителя створили навколо нього особливу ауру довіри і поваги, не властиві багатьом і багатьом медикам. Василь Васильович – обласний нарколог Закарпаття, і розмова з ним неминуче зводиться до одного з головних захворювань нашого суспільства …
 
 

– Василю Васильовичу, роботи-то вистачає?
 – Цілком … Поки існують напої, що містять певний градус, ми без роботи, на жаль, не залишимося!
 

– Наскільки серйозна ця проблема для нашої країни та регіону?
 – Більше, ніж … По-перше, алкоголь – це узаконений наркологічне засіб, що викликає звикання, по-друге – він знаходиться у вільній торгівлі, по-третє, в нашому суспільстві існують певні питні традиції, так би мовити – на ментальному рівні …
 

– Але ж з цим треба боротися …
 – Безумовно … але ми живемо за правилами подвійної моралі. Згадуємо все, сказане вище. І додаємо: нікому з тих, хто має можливість вільного доступу до алкоголю, не пояснюють що, коли і в яких кількостях можна споживати. Крім того, інформація про те, що звикання до підвищення градуса в організмі відбувається неминуче, і невідомо, після якої чарки воно відбудеться, теж сором’язливо замовчують … Ну, і найголовніше – людством, що перебуває «під градусом», набагато легше керувати …
 

– Періодично якісь заходи вживаються …
 – Саме: якісь… На сьогодні ж не існує жодної державної програми, спрямованої на подолання алкоголізму в суспільстві. Я безумовно, розумію значимість боротьби з туберкульозом, СНІДом, діабетом, але ж і проблема алкогольної залежності аж надто актуальна!
 

– Наскільки вона животрепетна для Закарпаття?
 – Формально – на середньостатистичному українському рівні. Вживання наркотиків ми маємо, якщо порівнювати з Європою, – на рівні Чехії, що загалом, непогано, як не по-блюзнірськи це звучить. А по Україні – це найнижчий показник.
 

– Так це ж добре?
 – Сам факт існування наркотиків жахливий. І боротися з їх споживанням, поки є охочі їх поширювати – справа, практично, марна. Я б, наприклад, розповсюджувачів цього зла карав нарівні з убивцями і гвалтівниками, ніяк не менше!
 

– А способи боротьби з хворобами, що потрапляють в сферу Ваших професійних інтересів існують?
 – Звичайно! Але ж проблема, власне, не стільки в способах і формах лікування.Вони-то якраз не вирізняються особливою різноманітністю і принципово не відрізняються від прийнятих у всьому світі. Головне настає після того, як пацієнт виходить із «наших рук». Не всі можуть, та й не всі мають, куди перебазуватися. Тут дуже важливий момент і процес соціальної реабілітації, інтеграції в життя і світ без градуса і кайфу. Для одних необхідний період у кілька тижнів, іншим потрібні місяці … Такої можливості ми надати пацієнтам не можемо. Хоча успішні приклади діяльності спеціальних реабілітаційних центрів у світовій практиці існують. Ось в цьому випадку необхідна допомога і завдання держави. Її поки немає!
 

– А хто більше схильний до недуг, з якими Ви боретеся?
 – Алкоголізм не вибирає ані стать, ані соціальний статус. Принципова різниця полягає виключно в якості і ціні напою, який скидає у прірву – не більш того. Тому …
 – А як оцінити, як не пропустити початок біди у власному домі?
 – Поради загальні і тривіальні, можливо, тому їх так важко дотримуватися. По-перше, слід бути прикладом для власних дітей. Якщо дитя відчуває повагу і гордість за батьків, то і своє життя воно буде намагатися налагодити таким же чином.Наступна умова – непідробний інтерес до дітей. Розмовляйте з ними, цікавтеся їхніми проблемами і життям з тим, щоб не пропустити біду, що чекає будь-де…

– А що може зірвати в безодню, де криється ця небезпека?
 – Так на кожному кроці! Любовні фіаско, трудові негаразди, занижена самооцінка, стрес і депресія, яких цілком вистачає в нашому побуті. Тут, повинен відмітити, і Ваш брат, журналіст, постарався, як слід! Адже сучасний медіа-простір не додає ані оптимізму, ані життєвих мотивацій.
 

– Так, робота у Вас – не позаздриш …
 – От тут я не згоден! Заради істини мушу зауважити, що іноді відчуваю почуття щирої заздрості до колег-кардіологів чи, приміром, дантистів. Адже про них пацієнти привселюдно говорять з вдячністю. А про профессоналізм наркологів і дерматовенерологів говорити не надто прийнято… Хоча це, звичайно, справа другорядна. Я ж випадково потрапив в наркологію. Мені завжди до душі була психотерапія. Але так сталося і я, зобов’язаний сказати, ніколи не шкодував про цю випадковою «зустрічі» зі своєю професією …
 

– Так уже й ніколи…
 – Ваше право вірити чи ні, але я кажу щиро. Розумієте, в нашій професії дуже важливо співчуття до пацієнта. Якщо воно покидає, то робити в наркології нічого. Але ж якщо лікування проходить успішно, то щастя повернення людини в соціум, до життя – порівняти неможливо ні з чим. І багато молодих хлопців уже це розуміють, вибираючи саме нашу медичну сферу. І знаєте, я докладу максимум зусиль, щоб вони і їхні послідовники усвідомили – більш благородного заняття, аніж повернення особистості в реальність, знайти дуже складно!