Вахтанг Кіпіані: «Закарпаття і Буковина – це окремі цивілізації. Утім, обидві вони – це Україна» (ВІДЕО, ФОТО)

Редактор «Історичної правди» презентував її друковані видання в Ужгороді

Історик за фахом, утім, при цьому один з найавторитетніших журналістів України, редактор онлайн-проекту «Історична правда», інформаційно-історіографічного підрозділу «Української правди» відвідав Ужгород, щоб презентувати тут книги.

Видання, що протягом трьох років вийшли друком за підтримки «Історичної правди» здатні багато чому навчити Україну і українців на прикладі, історій, викладених на сторінках трьох книг. «Година папуги» Олександра Зінченка – про події Катині, «Чому Грузії вдалося» Лариси Буракової – про уроки демократії, реформи, та шлях перетворень у Грузії періоду Саакашвілі та "Американська сага Лазаренка" Сергія Лещенка про корупцію і суд над Павлом Лазаренком.

Усі три книги викликали великий інтерес у мислячого читача, того, хто усвідомлює, що уроки дорого коштують, а вчитися найкраще на чужих помилках і надбаннях.

Розмова, що відбулася в Ужгородському прес-клубі, що точилася довкола подій України періоду правління Леоніда Кучми, суті і процесу перетворень у Грузії, так чи інакше «задзеркалювалася» довкола теперішніх подій в Україні. Присутні ставили багато питань Вахтангові Кіпіані, не тільки як журналістові, але й як історіографові, який, маючи у розпорядженні колосальний об’єм історичного матеріалу, що торкається політикуму ХХ-ХХІ століть, аналізує події крізь призму уроків минулого.

На переконання Вахтанга, нині Україна має більше питань щодо свого майбутнього, аніж відповідей на них. Кінцевим вирішенням багатьох проблем є неприємне для українців своєю невизначеністю «невідомо як». Утім очевидно одне – для вирішення політичних, економічних соціальних проблем держави, що нашаровуючись, неначе снігова куля, утворюють все важчу і потужнішу кризу, насамперед потрібні жертви. Жертви, принесені політиками своїй країні і своєму народу, у вигляді готовності поступатися амбіціями, домовлятися, консолідуватися, змінювати принципи мислення, приймати електорально-непопулярні, утім, ефективні для економіки рішення. І найбільше, мабуть, для наших політиків жертва – «не красти». Цитуючи сенси, висловлені колись почесним ректором УКУ Борисом Гудзяком, редактор «Історичної правди» підкреслив, що врятує Україну прихід у політику людей, які готові йти з політики бодай на копійку біднішими, аніж вони були у момент входу до неї.

Окремий інтерес викликала дискусія щодо доцільності і взагалі можливості зберегти цілістінсть України у її теперішньому юридично-географічному форматі. Адже країна, штучно утворена більшовиками, так і не змогла, попри всі потуги і намагання, запрацювати як єдиний організм у нинішній її концепції. «Ймовірно потрібно буде щось міняти?», — запитує гість Ужгородського прес-клубу, кількаразово підкреслюючи при цьому, що сам він цього не бажає, утім, може виявитися, що в України просто не буде інакшого виходу.

Уривки цікавої розмови пропонуємо вам у форматі відео.

1. В.Кіпіані про сенси «Історичної правди»