25 травня 1994 перший президент України Леонід Макарович Кравчук підписав Указ № 251/94, яким визначив встановити нове «професійне свято працівників засобів масової інформації – День журналіста» 6 червня.
Дата для святкування була обрана не випадково. Саме в цей пам’ятний день Національна спілка журналістів Українибула прийнята до лав Міжнародної федерації журналістів – найбільшої в світі організації професійних працівників ЗМІ.
З нагоди свята – кілька цитат від людини, яка має безпосереднє відношення до практичної роботи і, разом із тим, відповідає, значним чином, за кузню журналістських кадрів. Доцент кафедри журналістикиУжНУ, кандидат філологічних наук Володимир Тарасюк спілкувався із кореспондентом Часу Закарпаття.
— Не можна схвально ставитися до тієї інформаційної «начинки», яка псує український масмедійний «пиріг». Але ми повинні розуміти: на дешевому, неякісному пальному авто довго не працюватиме. Так і у вітчизняних ЗМІ: хочемо мати їх якісними, то бідний, соціально незахищений журналіст тут не в поміч. Свобода слова, об’єктивна, неупереджена інформація коштують дорого. І якщо суспільство хоче їх мати, то повинно бути готовим за це платити… Сьогодні мало не кожен, хто має доступ до інтернету, вправляється в пописуванні у соціальних мережах.
— Старше покоління медійників добре пам’ятає епоху робсількорів, чим вони відрізнялися від власне працівників ЗМІ. Ось так і блогерство та журналістика. У соціальних мережах право на життя повинні мати і одне, і інше. Десь вони між собою схожі, перетинаються, а десь кардинально різняться. Але якщо виходити з визначення блогу, то записи в них мають усе ж тимчасову значущість. А ось журналістика – це те, що живе довше. Я в жодному разі не хочу применшити роль блогерів, бо серед них є справжні дока, тобто майстри слова. Але, як на мене, то журналістика більш публіцистична, а отже, – далекоглядніша…
— Кафедра володіє відповідним для цього ресурсом і фахівцями, враховуючи практиків. Але треба визнати: за розвитком сучасних медіа не встигає жоден журналістський навчальний заклад у світі. У протилежному випадку спочатку все новітнє обладнання потрібно зосередити в університетах, а тоді вже, щоб на ньому працювали медійники. А так, як відомо, не буває. Та й практика розвивається динамічними темпами. З іншого боку, якщо в Україні хочуть випускати якісних фахівців, то потрібно вкладати й відповідні інвестиції в освіту, розвивати науку…
—Студенти бувають різними: хтось добре вчиться, хтось – посередньо, хтось має мотивацію до творчої роботи, а хтось – ні, хтось прийшов практикуватися на першому курсі, а хтось – на третьому… Тобто є різні випадки. Однак є й загальні тривожні тенденції. По-перше, рівень знань абітурієнтів бажає бути кращим. І нам часто на молодших курсах доводиться повторювати шкільну програму. По-друге, молоді журналісти нерідко розчаровуються в професії через високі вимоги до неї, малі заробітки, відсутність роботи, а тому нерідко йдуть швидше за дипломом, ніж за знаннями (мовляв, із часом пригодиться).
Утім хто розуміє, для чого він вступив на відділення журналістики, хто системно працює, той і отримує результат.
Залишити відгук
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.