24 січня в галереї «Ужгород» відкрили виставку «Родинний вернісаж» – роботи батька й сина Михайла та Віталія Кінчів із Міжгірщини: живопис та різьба по дереву. Був аншлаг.
Обидва –різьбярі по дереву, обидва закінчили Ужгородське училище прикладного мистецтва (тільки Віталій вже сучасну Закарпатську академію мистецтв), обидва члени Міжгірського творчого об’єднання митців «Карпатські кольори».
Якщо Михайло Кінч був був учнем народного художника України, Шевченківського лауреата Василя Свиди, то у Віталія першим вчителем був…батько. Саме із ним робив перші в житті іконостаси. Однак на виставці Кінч -молодший представив різьбу по дереву, а старший – живопис.
Відкривав виставку голова ЗО НСХУ Борис Кузьма, який зазначив, що нині, на жаль, традиційна різьба переживає не найкращі часи. Цей вид декоративно –ужиткового мистецтва призабувається. Ректор ЗАМу Іван Небесник згадував Віталія як студента, натомість 88-річний академік Володимир Микита – Михайла. Альбом про батька «Василь Свида. Нетлінне» подарував його син Ярослав. Опісля винуватців події вітали колеги, друзі, земляки. А ще був музичний супровід від викладачів Ужгородського музичного коледжу ім. Д. Задора, зокрема й дружини молодшого Кінча Юлії.
Михайло Кінч мешкає на Міжгірщині, тому на його роботах – полонини, вівчарі із вівцями, мішаня, побут селян. Віталій живе в Ужгороді, у нього переважає сакральна тематика. Батько у розмові із нами показує у телефоні фото робіт сина, котрий тоді готувався до вступу в академію. «Я й сам дивувався, як так можна майстерно олівцем намалювати», – каже. Затим влаштовує екскурсію власними роботами. «Всім любиться цей вівчар із ягнятком. Бо так його притискає до себе, ніби дитя. А цього із сопілкою малював на полонині, а потім обличчя перемалював», – зізнається.
Віталійіз деревом працює вже 10 років, був лауреатом «Битви різьбярів» за найскладніший твір, нині продовжує власну серію –різьблення дерев’яних церков Закарпаття на тарелях, про яку наша газета писала. Розповів, що власні роботи для виставки збирав по Україні, бо порозкуповували.
Знана ужгородська керамістка Мирослава Росул у розмові із нами сказала: «Наразі ми маємо відновлення сницарської школи (Сницарство— художня обробка дерева і карбування по металу, зокрема, й наскрізне (ажурне), рельєфне та плоске різьблення, найчастіше із застосуванням позолоти і розфарбування. Сницарі виготовляли прикрашені різьбленням меблі, карети, різні побутові речі, оформляли інтер’єри церковних, парадних приміщень, -Авт.). Відомі художники сакрального мистецтва –закарпатці Йосип Бокшай і Василь Свида, які обоє в різні періоди вчилися в Брно. Є багато їхніх розписів і іконостасів на території Словаччини, й на Закарпатті також. Я рада, що школа сницарства і сакрального церковного розпису живе. Ми маємо, як завжди, два відгалуження цього мистецтва. Сакральним мистецтвом (скульптурою) нині у нас займається мукачівець Петро Матл, але це модерн. Віталік Кінч веде класичне мистецтво сницарства. Його роботи ми можемо віднести до відомої лаврської школи сницарства (будівництво іконостасу)».
Залишити відгук
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.