Ужгородські діти Давида

Без них свого часу в місті навіть стався торгівельний колапс 

Традиційно знайомство із Ужгородом єврейським відбувається здебільшого навколо трьох синагог, які свого часу діяли у місті: ортодоксальною, євреїв-неологів та хасидською. Проте, розповідь про життя і побут єврейської громади в обласному центрі Закарпаття, екскурсовод, викладач кафедри туризму УжНУ Ігор Радомисельський розпочинає не з найбільш відомої серед них ортодоксальної, а з будівлі, що навпроти. 
Нинішнє відділення сучасного банку «Аваль» (пл. Театральна, 19) свого часу збудували під головний Рабинат Ужгорода. Сам же будинок, в якому колись знаходився релігійний суд, пов’язують з імя’м чоловіка, який прославив Ужгород на весь єврейський світ – головою релігійного суду, автором усім відомого зводу єврейських законів «Кіцур Шульхан Аруха» Шломо Ганцфрід. Його книжка пережила понад десяток перевидань навіть за роки життя самого автора. 

Понівечена перлина

Біля будівлі колишнього рабинату – найбільш яскрава єврейська пам’ятка – Ужгородська ортодоксальна синагога, збудована у 1904 році архітекторами Д.Паппом та Ф.Саболчі, нині більше відома, як Закарпатська обласна філармонія. Зведена в мавританському стилі (тоді модному в Європі) будівля з прекрасним порталом і пілястрами, без перебільшення, вважається однією з найгарніших у Європі. Як синагога будівля використовувалася до 1944 року. Відтак її зачинили, а під час окупації перетворили на склад. Пізніше радянська влада передала її під філармонію і провела там так звану реконструкцію «для потреб сучасності». Всередині будівлю розбили на два поверхи (на рівні балкону, де молилися жінки), а купол закрили бляшаною черепицею. До цього «переобладнання» у зал синагоги через вітражі на вікнах потрапляло світло, яке «розмальовувало» інтер’єр різними кольорами. А ще всередині приміщення одразу можна було побачити центральну частину синагоги. Там була шафа, в якій зберігали свитки Тори. Нині ж тут сходи, що ведуть на другий поверх, а по боках… туалети. Зазвичай же у синагогах на цих місцях стоять стільчики, на яких сидять найбільш поважні представники громади. Також радянська влада знищила і всю релігійну символіку на будівлі: до прикладу, балкончик над входом у глибині якого було велике вітражне вікно-розетка, що більш характерне для готичної архітектури, як на соборі Нотр-дам де Парі. 

Жідо утцо

Якщо ж піднятися від філармонії сходами вгору, бачимо ряд будівель, що так само належали єврейській громаді. На вул. Волошина, 32 — Культурний центр. Колись тут була перша ужгородська школа для хлопчиків, відкрита євреями у 1789 році. Згодом прибудували єврейську пекарню, яка постачала мацою всіх євреїв краю.Взагалі в Ужгороді найбільш пов’язаною із побутом цієї громади є нинішня вулиця Корзо. Проте у часи, коли  вона називалася Великомостова, у народі її звали єврейською виключно через те, що у ХІХ-ХХ столітті значна частина цієї громади була зайнята у торгівлі, зосередженій саме тут – м’ясні, галантерейні, капелюшні магазинчики та майстерні ремісників. У воєнний час, коли німці вивезли усіх євреїв з міста, уся невеличка торгівля зникла і це стало величезною проблемою для містян: ніде було навіть придбати ґудзика. 

Даховий секрет 

На вулиці Фединця у бік площі Жупанатської  є величезна будівля жовтого кольору. Як відзначає екскурсовод, більшість людей щодня проходять повз і не звертають на неї увагу. А це, до речі, Синагога неології (пл. Жупанатська, 17), збудована набагато раніше, ніж відома всім синагога на площі Театральній. Ця триповерхова будівля з високими склепіннями – одна з не багатьох висоток, зведених в місті наприкінці XIX століття. Якщо подивитися на будівлю з місця колишнього кафе «Молочарня», то на її даху проглядається схована за димарем зірка Давида. Нині вона пустує, проте, запевняє екскурсовод, нещодавно потрапила в коло інтересів деяких людей і вже подейкують про спроби її приватизації. 
Єврейський «п’ятачок»Третя святиня євреїв – на набережній Незалежності. Побудована у 1908 році громадою хасидів синагога нині – телеграф. Поруч – єврейська баня. Міква була ритуальною щоп’ятничною лазнею, яку відвідували чоловіки. Нині там столова лінгвістичної гімназії. На цьому ж «п’ятачку», де зараз перед телеграфом пам’ятник, був будиночок Шойхета — ритуального різника. Євреї, котрі притримувалися релігійного способу життя, іншого м’яса, окрім, які від Шойхета, не вживали. До слова, аби стати різником, людина мала спеціально вчитися близько десяти років!

Відомі й невідоме

Нині ж єдиною діючою синагогою в Ужгороді є будівля, що на вул. Руській. Тут у дворику знаходиться стара будівля, побудована у 1934 році рабином Роном Фальберманом. Невеличку синагогу він звів для себе і туди приходили євреї із сусідніх вулиць. Проте не багатьом ужгородцям відомо, що ще одна святиня знаходилася і у мікрорайоні «Радванка» (вул. Українська, 16). Ігор розповів, що існувала вона до 1947 року, а потім перейшла деревообробному заводу. А відтак і більш детальних згадок про неї не збереглося. У цій же частині міста – єврейське кладовище, але найбільшим на Закарпатті вважається те, що в Ужгороді у мікрорайоні «Шахта». Тут поховані найвідоміші в єврейському світі люди. Це і раніше згадуваний автор зводу єврейських законів Шломо Ганцфрід і Мункачер Ребе Хайма-Елозора Шпір, ім’я якого нині носить благодійний фонд підтримки жертв нацизму, малозабезпечених та літніх в Ужгороді «Хесед Шпіра». До речі, серед найбільш відомих людей єврейського походження, що своєю працею прославили Ужгород на весь світ, письменник Фелікс Кривін, педагог Лев Луцкер, режисер Віталій Дворцин, професори Штенберг та Рот. Останній, до речі, був засновником романо-германського факультету УжНУ. Не родом із Ужгорода, але пізніше його житель, і відомий художник Гавриїл Глюк.