Ужгород заполонили пацюки?!

Частіше за все про небезпеку сусідства з гризунами ми згадуємо, почувши про якісь незвичайні випадки – когось покусали пацюки чи-то хтось захворів на лептоспіроз.

Нині ситуація в обласному центрі до болю смішна: городяни страждають від засилля пацюків, нарікають на санітарні служби, ті ж, у свою чергу, —  на відсутність фінансування, тоді як знищення гризунів у житлових масивах — завдання ЖРЕРів.

Усі, хто справно сплачує  квартплату, знають, що до переліку послуг комунального підприємства входить проведення і дератизації, і дезинсекції. Та все ж допоки щур кудись не «клюне», ніхто не перейматиметься знищенням тварин, контакт із якими становить смертельну небезпеку життю людини.

Узимку гризуни з вулиць переміщаються в помешкання, несучи з собою різного роду загрози. У пошуках їжі вони лізуть у багатоповерхівки і, бува, кидаються на людей. Розмножуються щурі здебільшого у підвалах будинків, які, не секрет, нині знаходяться у вкрай незадовільному стані. Крім того, що гризуни знищують як харчі, так і комунікації, вони є переносниками важких хвороб: від чуми – до тифу чи лептоспірозу.

Міський інфекціоніст Віктор Петров розповідає, що лептоспіроз – досить поширена для нашого краю недуга. Протягом двох останніх років за рівнем захворюваності людей Ужгород займає не останні місця в Україні – у середньому цей показник переважав по країні у 7-8 разів. «У 2010-му на Закарпатті 77-ро захворіли на цю недугу, в Ужгороді – 3 особи. Торік від лептоспірозу в обласному центрі лікували двох громадян. На жаль, вони померли», – продовжує спеціаліст.

Лікар зазначає, що при цьому захворюванні дуже важливим моментом є факт первинного звернення та можливість діагностичної помилки, які мали місце і у вищезгаданих випадках. Люди зверталися до медиків, але були проліковані як хворі на ГРВІ чи грип, тому коли недугу таки виявили (через 5-7 днів після початку хвороби), врятувати їх уже не було можливості.

Робота має бути комплексною

Головний лікар Ужгородської дезинфекційної станції Юрій Ухаль запевняє: попередити лептоспіроз можна лише завдяки знищенню його джерела – гризунів і за умови суворого дотримання правил особистої гігієни.

Лікар переконаний, що фінансування суцільної дератизації повинно бути, по-перше, своєчасним, оскільки її проведення, враховуючи біологічні особливості пацюків, необхідно здійснювати у квітні – першій половині травня i жовтні – першій половині листопада, а, по-друге, повним, бо за часткового фінансування, відповідно, й обсяги суцільної дератизації також неповні, тобто фактично виконувана дератизація не досягне мети. При цьому Юрій Ухаль стверджує: «Засилля пацюків – це проблема не лише нашого міста, тому з гризунами потрібно боротися на рівні всієї області».

Крім того, доцільно проводити літню дератизацію в місцях масового відпочинку людей (парки, сквери, ухили річок, пляжі тощо). Як зазначив міський інфекціоніст Віктор Петров, за результатами епідсезону 2011 року в Ужгородському районі кар’єр на Радванці, озера в Анталовцях та Геївцях вважаються неблагополучними на лептоспіроз водоймами.

Виходячи з цього, єдиним упередженням небезпеки, на переконання Юрія Ухаля, залишається тільки проведення профілактичних дератизаційних заходів. До того ж, закони «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» та «Про захист населення від інфекційних хвороб» зобов’язують органи виконавчої влади та місцевого самоврядування забезпечувати проведення дератизаційних, дезинсекційних і дезинфекційних заходів. Та, як свідчать цифри, на «чищення» обласного центру від хвостатих «друзів» на цей рік у бюджеті не передбачено ані копійчини! Всі роботи, які проводяться, оплачують самі мешканці міста.

Віч-на-віч із проблемою

А тим часом у ситуації, подібній до тої, в якій опинилися мешканці 8-го будинку, що на вулиці Минайській, упродовж кількох років живуть сотні ужгородців. Подружжя Іваненків (прізвище змінено автором з етичних міркувань), що проживає на першому поверсі будинку, вже два роки поспіль не може позбутися гризунів. Причину того, що щурі обжили їхню територію, тамтешні мешканці пояснюють здебільшого сміттєвими майданчиками, що постійно захаращені.

Зверталися і в комунальне підприємство, що обслуговує їхню територію, і до дезслужби. У підсумку –  не допоміг ніхто. Хоч за дератизацію в багатоквартирних будинках мешканці щомісяця платять, проте роботи ніхто не виконує. «Ми звернулися у дезинфекційну службу, та вони сказали, що наш ЖРЕР із ними не уклав договору і ніхто проводити ці роботи не буде, – розповідає жінка. – Два роки тому силами усіх мешканців під’їзду ми трохи потруїли щурів, та все марно. Уявіть собі, що у власній квартирі ми живемо, як у сараї – обклалися мишоловками, приманками, отрутою. Захищалися від пацюків навіть лопатами!»

Хоч самі ж мешканці будинку щодня зустрічаються віч-на-віч із цими тваринами, допоки не відчувають реальної загрози, заходів не вживатимуть. Мовляв, чекатимуть, аби хоч хтось їм допоміг. Насправді ж лячно жити посеред кубла пацюків і знати, що вони можуть напасти на людину будь-якої миті.

Один у полі не воїн

Начальник ЖРЕРу № 1, який обслуговує цей будинок, Андрій Дідун стверджує: роботи з дератизації, мовляв, проводяться планово. На доказ цього у підприємства є всі підтверджуючі документи. «Через завищені тарифи на послуги у міській дезслужбі договір на проведення робіт ми укладаємо із приватною фірмою», – каже пан Андрій.

Із тієї ж причини із приватниками працює й інше комунальне підприємство – ЖРЕР № 4. Його директор В’ячеслав Попович розповідає, що на території, яку вони обслуговують, зі щурами борються постійно. Господарник каже, що розмноження у місті гризунів пов’язане здебільшого з тим, що сміттєві майданчики хоч і прибираються, та все ж частково. І пацюки завжди мають чим поживитися там. «Ми проводимо дератизацію в підвалах багатоквартирних будинків, винищуємо щурів, а через якийсь час вони знову повертаються на ті ж місця, – розповідає пан В’ячеслав. – А ще на території, яку ми обслуговуємо, є площі приватної власності, де теж постійно скупчуються пацюки. До них доступу ми не маємо, тому й контролювати популяцію гризунів там не можемо». Аби масово винищити носіїв небезпечних хвороб, директор ЖРЕРу  вважає, що по всьому місту повинна проводитися комплексна робота. 

А що робити людям?

Допоки місто не розробило єдиної системи боротьби із розповсюдниками смертельних захворювань, фахівці переконливо просять населення обласного центру і районів провести заходи щодо знищення мишей і пацюків, застосувавши для цього всі відомі методи боротьби. Захищати від гризунів запаси харчових продуктів, воду, встановити приманки з отрутою тощо. І пам’ятати, що лептоспіроз – смертельно небезпечне гостре інфекційне захворювання, яке є спільним для людей і тварин. Воно має природні вогнища, що зареєстровані майже на всій території нашої області.

Віктор Петров нагадує: своїми виділеннями (сечею) гризуни заражають воду, харчові продукти, корми для худоби, а люди інфікуються внаслідок контакту з хворими тваринами або з ураженими ними водою чи продовольчими товарами. Збудники цієї кишкової інфекції проникають в організм навіть через пошкоджену шкіру та слизові оболонки.

Інфекціоніст зауважує, що лептоспіри добре зберігаються, розмножуються у неглибоких водоймах, які добре прогріваються сонцем, а також на луках. Частіше хворіють чоловіки, до 85 % випадків. Це, зокрема, рибалки-любителі, мисливці, тваринники, слюсарі по ремонту водопровідних і каналізаційних систем, люди, які працюють на городах, дачах босоніж, особливо в низинних місцях, жителі міст, що відпочивають у природних вогнищах лептоспірозу, не знаючи про це.

Як бачимо, дбати про те, аби не попастися на зуб пацюкові, мешканці обласного центру повинні самі. Тому, допоки у місті не зросте кількість смертельно уражених осіб, питання щодо порятунку людей залишається відкритим…