В громадському житті Ужгорода час від часу з’являються чудові ідеї та ініціативи, які приваблюють багатьох своєю прогресивністю, неординарністю, корисністю. Але багато з них з часом потрохи стають буденним, а потім просто зникають. Пригадаємо найбільш яскраві з них.
1. Підвішена кава
Цю насправді щедру і світлу ідею в 2011 році "підгледів" в Італії, переніс в Ужгород і сприяв її популярізації відомий журналіст, ентузіаст всього незвичного Олександр Попович. На жаль, Сашко вже покинув нас.
Суть була в тому, що спочатку в кав’ярні "Тірамісу" (провулок Гірчичне зерно), а потім – більш ніж в двох десятках інших закладів бажаючі могли заплатити за порцію кави, чаю або ж тістечок наперед, причому не для себе, а для будь-кого стороннього, хто прийде пізніше і прийме такий подарунок.
Тема стала справді модною, багато закладів підключилися до неї, прикрасили двері логотипом – двома кольоровими долоньками, і розмістили в залах інформаційні дошки, на яких повідомлялося, що з товарів є зараз в "підвішеному стані".
Пізніше ужгородці почали "підвішувати" хліб, ліки, шоколадки і навіть пельмені. Але все минає. Через 5 років можна константувати, що "підвішена кава" в обласному центрі Закарпаття зникла повністю. Остання "точка", де нам вдалося побачити минулого року це явище – кавовий трейлер "Пан Кавіль" на розі вул. Корятовича і пров. Баконія. Нині заклад ліквідований, як сама ідея.
– Окрім того, що пройшла мода як на щось нове, – розповіла нам Ганна, офіціантка одного з закладів, свого часу підтримавших ініціативу, – виявилося, що бажаючих скористатися було набагато більше, ніж бажаючих пригостити незнайомця. Пригадую, до нас заходив дідусь, цікавився, чи не підвісив хтось дві порції, і просив притримати їх. За 15 хвилин повертався разом зі своєю дружиною, вже гарно одягнутими, хоч і в дешевенькому, проте чистенькому і напрасованому одязі. І з дещо урочистим настроєм. Схоже, випити справді якісну, але дорожчу каву іншим чином вони не могли, і така можливість ставала для них мало не святом. Це було дуже зворушливо. Але потім все частіше дідусь уходив ні з чим…
2. Буккросинг
Не так вже й давно, восени минулого року в Ужгороді з досить великою помпою були встановлені два невеличкі кіоски, які трохи нагадували колишні телефонні будки, проте у них було інше призначення: за ідеєю тут мав відбуватися буккросинг – обмін книжками поміж незнайомими бібліофілами. Ідея гарна – після того, як ви прочитали який-небудь твір, ви могли принести книгу до кіоску, залишити її комусь іншому, а натомість вибрати собі дещо цікаве, що залишили попередники.
На відкритті кіосків буккросингу встигли навіть пропіаритися напередодні виборів місцеві політики. Але не пройшло й півроку, як життя показало: ідея не прижилася. Нині в книжних будках можна помітити лише пару журнальчиків від Свідків Ієгови. Ба більше – вони просто закриті на ключ.
Чому так? – ми поцікавилися у Євгенії Напуди, головного бібліотекара відділу обслуговування Закарпатської обласної універсальної наукової бібліотеки ім. Ф.Потушняка.
– Або люди не зрозуміли ідею, чи просто безвідповідально до цього поставилися. Можливо, тому виною наш менталітет. Ми, бібліотекарі, постійно поповнювали будку книгами, а потім бачили їх на "блошиних ринках". Це дуже гнітить: як ми можемо говорити про позитивні зміни в державі, якщо навіть буккросинг – простий приклад відповідальності та взаємодопомоги перед громадою, показує протилежне?
– А у кого ключі знаходяться від будок? І чи є всередині бібліотеки якась альтернатива цим кіоскам?
– Ключі є у бібліотекарів. Ми відкриваємо і закриваємо пункт буккросингу, що біля ОУНБ відповідно до режиму роботи бібліотеки. Щодо альтернативи – такий пункт у бібліотеці існує, він знаходиться у відділі "Вікно в Америку". Там переважно іноземна література.
3. "Полібус"
В лютому 2014 року на похмурих зимових вулицях Ужгорода з’явилася надзвичайно позитивна , яскрава і строката пляма – кав’ярня-автобус "Полібус". Молодий підприємець Павло Вереш придбав старенький ЛАЗ, що раніше возив пасажирів за маршрутом "Ужгород-Худльово", повністю його реставрував, встановив всередині обладнання для міні-кафе, столики – і оригінальна кав’ярня відчинила свої двері-гармошки перед відвідувачами. Зроблено все було дуже стильно і затишно, почав формуватися пул постійних клієнтів.
Проте потім почалися проблеми – до підприємця зачастили контролюючі організації, УБЕЗ, ДАІ, представники економічного відділу міськвиконкому. Постійні скарги по всіх інстанціях писала власниця одного з закладів на вул. Жупанатській, якій ввижалося, що "Полібус" псує вид на вітрину її магазина. Так, не попрацювавши і півроку, автобус поїхав з Ужгорода.
На початку року з’явилися чутки, що "Полібус" тепер працює в сусідньому Перечині. Так чи не так – ми запитали у самого Павла Вереша.
– Ні, в Перечині в автобусі облаштували просту "наливайку". А "Полібус" тепер їздить і пригощає кавою в Києві. Досить таки успішно…
А шкода…
4. Ярд-сейл
Ще у 2012 році ужгородець Валентин Клєпаков, мотоцикліст і мандрівник, вирішив реалізувати в Ужгороді ідею, яку побачив під час подорожей – вуличний розпродаж, ярд-сейл. Суть ідеї в тому, що в центрі міста всі бажаючі можуть зібратися і провести розпродаж тих речей, зайвих, старих, непотрібних речей. На Заході це досить-таки розповсюджена практика, під час котрої люди інколи з легкістю збуваються від досить-таки дорогих речей, що просто вийшли з моди.
Ярмарок було реалізовано, і під час перших акцій дійсно було можливо придбати книги, іграшки, кухонне приладдя, стару фототехніку, музичні інструменти тощо. Проте на наступних ярд-сейлах потрохи прилавки повністю зайняли вироби хенд-мейду, тобто ручні роботи, які з самого початку виготовлюються саме для продажу. Нема заперечень – вироби дійсно трапляються унікальні і цікаві, ці ярмарки є дуже позитивними, гарними і потрібними. Але…
Але сама ідея ярд-сейлу, як організованого позбавлення власних, але непотрібних речей – схоєе, зникає.
5. Сортування сміття.
Чудова, цивілізована, екологічна ідея – заохочувати мешканців міста сортувати побутові відходи перед тим, як їх позбавитися. Років зо 8-10 тому Ужгород навіть отримав грантові гроші на те, щоб придбати нові контейнери – окремо для скла, окремо – для паперу, окремо – для виробів з пластику, окремо – харчових відходів.
Вони були розташовані по всьому місту. Такий підхід до проблеми сміття дійсно наблизив би нас до Європи.
Але не сталося. Саме з вини самих ужгородців – за дуже рідким виключенням ніхто не став завдавати собі клопоту, і всі відходи в одному пакеті переважною більшістю городян і сьогодні викидаються аби як, хоч в простий, хоч в "сортувальний" контейнер. З сумом доводиться визнати, що до Європи ми геть не готові морально.
Останнім часом у нас встановили для сортованого сміття спеціальні контейнери, більш грубезні, навіть проводилися просвітницькі та заохочувальні акції, проте в свідомості ужгородців мало що змінилося, а тому пластик, скло, картон летять разом зі всім іншим в звичні загальні коробки від "AVE", а селективні – пустують по три місяці.
Звісно, можна пригадати ще багато гарних ініціатив, що зникли і не прижилися в нашому місті. Хтось переконаний, що в цей ТОП має ввійти функціонування Дитячої залізниці, хтось згадає чудову ідею з мультимедійними стовпами-вказівниками для туристів, які досі не запрацювали так, як було задумано, хтось із сумом пригадає, що минулого року не проводився яскравий Парад наречених і невідомо, чи відбудеться він в 2016-му.
Проте висновок можна зробити сумний – в переважній більшості випадків винними в зникненні хороших справ є ми самі…
Залишити відгук
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.