Кінний центр на Свалявщині працює із початку 2000-х. Тут піклуються про унікальну породу – гуцульських коней. І хоч за останні 8 років центр не отримував коштів від України, втратив частину поголів’я, та ентузіасти продовжують розвивати улюблену справу. Допомогти може державна програма підтримки. Крім того, тут активно популяризують лікувальну терапію на конях.
17-ти річний племінний жеребець Пегас – улюбленець маленької Даринки. Ще у маминому животі вони втрьох перемагали на змаганнях серед коней гуцульської породи. Тому довіра між ними особлива, хоча, щоб її здобути потрібно було добре попрацювати.
Алла СОКАЧ, вершниця НВА «Племконецентр»
– Хліб підсушим трошки, як сухарик, потім даємо сахар, даємо яблука, моркву приносимо, даємо вони до нас привикають, вони вже самі до нас ідуть потім потихеньку починаємо привчати до уздечки, вот, на уздечці виводимо, і починаємо працювати з ним голосом, тобто шах, потім біжим, вони за нами бігають і пояснюємо, що це є рись і так вони по-тихеньку навчаються.
А це Імперія, Барва, Картинка, Міледі і ще понад десятка прямих нащадків Пегаса. У племінному реєстрі жеребця давно за сотню родичів, більшість з яких продані за кордон. На початку 2000-х років табун налічував 85 коней і це був найкрупніший в Україні розплідник гуцульської породи. У відродження та збереження карпатського гуцулика повірив Євросоюз. На базі науково-виробничої асоціації відкрили спільний україно-польський центр. Завезли племінних жеребців, облаштували стайні та майданчики для об’їзду тварин. Перспективи роботи здавались чіткими та прогнозованими. Але 8 років тому дотації на утримання національної породи припинилися і з того часу господарство на самоокупності та виживанні. Поголів’я коней скоротилося з 85 до 34.
Мирослава ГОЛОВАЧ, головний зоотехнік НВА «Племконецентр»
– На жаль держава вже з 2010 року не приділяє уваги, тобто, завжди говорять, що бракує коштів для того, хоча це є українська порода і має бути підтримана і всюди за кордоном вона підтримується, як локальна, друге, це те, що на сьогоднішній день кінь вже не є таким необхідним елементом в селі, вже в цілому Закарпатті і напевно і в горах і всюди вже не всюди коні є єдиною тягловою силою
Гуцульська порода має широке застосування. Не тільки для сільського господарства. Все частіше коня використовують в лікувальних цілях.
Алла СОКАЧ, вершниця НВА «Племконецентр»
– Коні дуже добре для дцп, знімають спастику і від цього діти починають ставати на ноги. В коня температура тіла вища на 2 градуси ніж в нас,при цьому, як ви бачите, ми сидимо на коні на полотенці і до цього йдуть гурт (ручки), кінь рухається, ми сідаємо на нього і робимо різні вправи.
Ця порода ідеальна для людини, переконують коневоди. Невисокого зросту, спокійний, покірний характер – діти терпеливо стоять у черзі, аби покататись на конику.
Костянтин ДРОЗДОВСЬКИЙ, турист із м. Кременець
– Просто я колись не міг, бо я боявся просто, ну і мені інтересно стало, ну, такий він хороший, такий красівий, дуже-дуже красівий і лагідний дуже
Туризм та іпотерапія – те, що може з часом врятувати гуцульську породу коней. Але поки ці течії набирають обертів, стайні найбільшого українського племеконецентру пустіють. У господарстві розведення — припинилося і щоб сплатити податки та покрити борги коней продовжують розпродувати. Звернення до профільного міністерства поки не дали результату, у програмах підтримки напрям конярство – відсутній. Та улюблену справу тутешні ентузіасти – не полишатимуть, зроблять усе, аби зберегти родзинку Закарпаття – коней-гуцуликів.
Залишити відгук
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.