Унікальна музейна спадщина: 90-річний ювілей у музейній справі Закарпаття

Музей – це скарбниця історичної та культурної спадщини, а музейні експонати – носії безцінної інформації про історію та культуру того чи іншого регіону. А у сучасному світі музеї виконують не тільки традиційні функції, але і стають науковими, комунікаційними та духовними центрами.

Закарпатський обласний краєзнавчий музей ім. Тиводара Легоцького – на сьогоднішній день провідна музейна установа краю – створений постановою Народної ради Закарпатської України 20 червня 1945 року як Народний музей Закарпатської України. Основу його збірки тоді склали етнографічна та природнича колекції колишнього Земського (крайового, краєзнавчого) музею в Ужгороді. Згодом, у 1950-х рр. фонди поповнилися експонатами Мукачівського історико-краєзнавчого музею, який був створений на основі колекцій Земського музею ім. Т. Легоцького. Обидва земські музеї, експонати яких стали ядром сучасного музею, мають спільну історію і були засновані 90 років тому

Так в Ужгороді, внаслідок реорганізації Ужгородської акваристичної спілки, 22 лютого 1929 року було засноване Земське (крайове) музейне товариство Підкарпатської Русі. Серед засновників були відомі постаті нашого краю: губернатор Підкарпатської Русі Антонін Бескид, земський президент Антонін Розсипал, член земельної ради Антонін Седлачек, композитор, скрипаль граф Фердинанд (Нандор) Плотені та ін.

Антонін Бескид

Метою товариства було об’єднати існуючі у краї збірки пам’яток історії, культури, природи та створити музей в Ужгороді. На 1932 р. воно нараховувало майже 100 постійних членів, діяло 5 секцій (історична, природнича, етнографічна, технічна, ентомологічна). У цьому ж році вони видали збірник Земського музейного товариства (редактор і голова редакційної комісії Ян Вондрачек), у якому були вміщені статті краєзнавчого характеру та статистичні дані про діяльність організації.

Спочатку для зберігання експонатів та експозицій у 1929 р. товариству було виділено 6 кімнат у будівлі колишнього жупного управління, які раніше використовувались як тюремні камери. Тут музейники розмістили частину експонатів і відкрили музей для відвідувачів. До речі, допомогу в організації музею в Ужгороді надавали фахівці Чехословацького Землеробського музею.

У тому ж 1929 році після довгих судових тяжб між купцем Л. Зінгером, який придбав від дітей Т. Легоцького його збірку і намагався вивезти за кордон, та Чехословацькою державою було досягнуто згоди. Чехословаччина погодилася виплатити йому компенсацію 30000 крон і таким чином унікальна колекція залишилася у нашому краї. Вже того року у Мукачеві був офіційно відкритий Земський музей Т. Легоцького. Очолив заклад відомий краєзнавець та археолог Йожеф Янкович (1878-1955).

Протягом кількох років тривали суперечки між музейними закладами Ужгорода та Мукачева з питання, котрий із них стане головним. У більш вигідному становищі опинилося ужгородське товариство, яке було забезпечене приміщеннями та підтримкою влади. У 1932 р. мукачівська та ужгородська музейні організації об’єднуються у «Підкарпатське крайове музейне товариство». З цього часу Ужгородський земський музей починає функціонувати як центральний музей краю з філією у Мукачеві. Щоби згладити суперечності, які й надалі залишалися між музеями і дозволити їм повноцінно розвиватися, у 1936 р. вирішили закріпити за ними окремі профілі: у мукачівському акцент робився на історію та археологію, в ужгородському – на етнографію та природу.

Завдяки кільком статтям, опублікованих у 1935-1936 рр., та путівнику «Průvodce sbírkami musea v Užhorodě» (1936), автором яких є член вченої ради товариства, викладач ужгородської гімназії Алоїс Маліх (1899-1958), у нас є досить детальна інформація про діяльність та структуру музею в Ужгороді. А кілька фотографій, що зберігаються у фондах Закарпатського ОКМ ім. Т. Легоцького, дають змогу уявити, як виглядали експозиційні зали музею.

У 1933 р. товариству під експозиційні площі передали просторі приміщення (12 кімнат) окружного суду, що розміщувався у будівлі жупанату, де музейники одразу почали побудову експозицій.

На той час музейні збірки були доповнені цінними експонатами з музею товариства «Просвіта». Як вже згадувалося, основними напрямами діяльності музею був етнографічний та природничий. У музеї діяли такі відділи: 1) етнографія та сільська культура; 2) національні (етнічні) відносини; 3) природничий (палеонтологія, геологія, географія, мінералогія, ботаніка, зоологія); 4) використання природних ресурсів (землеробство, промисловість, торгівля); 5) шкільництво та освіта; 6) картинна галерея; 7) ужгородське міське відділення; 8) додаткові колекції.

Експозиційні площі музею були розподілені наступним чином. Два зали музейники відвели під народний одяг та взірці вишивок з різних куточків краю; тут же експонувалися макети дерев’яних церков. Ще у двох кімнатах був відображений побут верховинців, де відвідувачі могли побачити інтер’єр старої хати та господарських будівель. Окремо експонувався іконостас із закритої церкви з с. Нижня Вижниці та ікони на різні релігійні сюжети. У трьох наступних залах були виставлені чудові природничі колекції, переважно взірці флори та фауни Підкарпатської Русі

Окремий зал займала експозиція міського відділення музею. Тут були виставлені пам’ятки цехового ремесла, зокрема вироби ужгородських гончарів  (вази, глечики, та мальовані тарілки), які вирізнялися оригінальністю і були справжніми витворами народного мистецтва. Поряд було відтворено фрагмент гончарної майстерні та глиняна піч, у якій випалювали керамічні вироби. Історія Ужгорода у музеї була висвітлена за допомогою художніх робіт та фотографій, що відображали не тільки його минуле, а й розбудову та впорядкування міста у 1920-1930-х рр.

Офіційне відкриття оновленого музею Підкарпатської Русі відбулося 28 жовтня 1934 р. у рамках святкування в Ужгороді державного свята – 15 річниці проголошення Чехословацької республіки. Першим почесним відвідувачем музею став заступник міністра закордонних справ Чехословаччини К. Крофта. Після урочистого відкриття він прочитав у приміщенні жупанату лекцію «28 жовтня і Підкарпатська Русь»

У листопаді 1938 р після передачі Ужгорода, згідно рішення Віденського арбітражу, Угорщині, музейні колекції було вивезено на зберігання у с. Кам’яницю. Весною наступного року збірки повернули назад до Ужгорода, де вони зберігалися до закінчення Другої світової війни.

І по сьогоднішній день експонати, які були зібрані ще у 1920-1930-их рр., є прикрасою експозицій не тільки Закарпатського обласного краєзнавчого музею ім. Т. Легоцького, а й багатьох музейних установ краю.