Ужгородець Тібор Лендєл на сайті prozak.info поділився ностальгічними спогадами про легендарне та улюблене місце мешканців нашого міста.
«Важко пояснити, чому в Золотому ключику були черги за кавою…
Побачив сьогодні у соцмережах старе відео про кав’ярню "Золотий ключик" і вирішив поділитися тими ностальгічними спогадами, які гріють душу. Зараз важко уявити кав’ярню, яка б мала таку шалену популярність, яку мала кав’ярня "Золотий ключик" в Ужгороді.
Мої спогади про цю кав’ярню сягають 70-х років. Тоді в Ужгороді у кожній порядній родині була кавоварка і каву пили вдома. Зранку, якщо пройтися міськими вуличками, то майже з кожного помешкання йшов аромат смаженої кави. Тоді не було так багато кав’ярень, як це є зараз і не було особливої культури вживання кавування в кав’ярнях.
Але "Золотий Ключик" був особливим місцем. Це феномен. Тут не було якогось цікавого інтер’єру, не було навіть сидячих місць, а просто високі барні столики, за якими люди пили каву стоячи. Кава була досить смачною. Можливо, завдяки чудовому смаженню. Тоді цим займався такий собі Людвіг Товт, якого дуже поважали відвідувачі кафе. А ще тут були угорські кавові апарати.
У ті часи в місто приїжджали тисячі туристів. Група за групою. Був навіть спеціальний туристичний потяг. Але туристи в цю кав’ярню не ходили. Тоді в СРСР взагалі ще не було культури кавування, а ті туристи, які щось знали про каву, пили її у себе вдома зовсім не такою. Наша кава для них була "термоядерною", тобто небезпечно міцною.
А от місцеві вважали "Золотий ключик" найкращим місцем для зустрічей. Можливо, через те, що розташований він був у самому центрі, або як казали – "на хресті", на перетині нинішніх вулиць Корзо та Волошина. У кав’ярні можна було зустріти не тільки чиновницьку еліту міста, але й художників, музикантів та багато відомих людей. При цьому, кав’ярня була дуже демократичною, бо окрім відомих людей, тут пили каву і звичайні мешканці, здебільшого студенти. Тоді випити каву коштувало всього 9 копійок. Тільки наприкінці 70-х вартість кави різко зросла до 30-ти копійок, але тим не менше, тут все одно стояли черги за кавою.
Занепад кав’ярні стався на початку 90-х, з розвалом СРСР. Це були доволі сумні часи. Згодом Продторг просто продав це приміщення і кав’ярня припинила існування.
Зараз в місті навряд чи є якась кав’ярня, яка мала б такий шалений успіх, але, у свою чергу, у нас є багато кав’ярень, які дуже атмосферні та приємні для відвідування. Ужгород зберігає славу кавового міста і це радує. Це певна наша особливість.»
Залишити відгук
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.