Уламки історії

Просто дивовижні речі люди викидають на смітник. І не тільки на смітник, а й геть з очей, із серця із душі.

Ось погляньте на це фото. Велике, завбільшки з газету. Гарно оформлене, тиснене золотими літерами. Йому – 42 роки. На фото – учасники Республіканської наради агрономів, що відбулася у Києві у лютому 1972 року.
У дні коли це фото зроблено – автора цих рядків ще не було не те що на світі, а навіть у проекті. А на фото – успішні люди, Майстри Землі. Хлібороби, кукурудзоводи, овочівники, можливо садівники. Я нікого із них не знаю. Проте, вдивіться у ці обличчя. Може серед них є ваш предок? Далекий родич? Чи просто людина, яка нагодувала паляницею, токаном, баношем вашу маму, бабку, батька, діда?
А хтось це – на сміття.

Так, рився у смітті! Так, припер додому! Відтер від пилу. Поклав на полицю. Навіщо? Не знаю. Знаю, що ці речі мають цінність. Чи колись матимуть. Для мене – мають вже. Бо розповідають мені про шматочок історії мого краю, моєї малої Батьківщини. Про предків, про Тих, Хто Був До Нас.
Не викидайте такі речі. Якщо їм маєте – бережіть для прийдешніх поколінь. А якщо не маєте де і як зберегти – віддайте людям, які можуть. Такі люди є. Мій хороший друг Вахтанг Кіпіані зібрав колосальну колекцію друкованих видань. Вірю, що є історики, які спеціалізуються на фотосвідченнях минулої епохи. Віддайте їм. Чи віднесіть, принаймні, у бібліотеку чи музей. Бо, повторю, ці речі мають цінність. І на смітнику їм не місце.